Музеєві Лесі Українки у Колодяжному – 65 роківЗа останні два десятиліття літературно-меморіальний музей Лесі Українки в селі Колодяжному став потужним осередком науки, культури, просвітництва. Його колектив веде наукову, пошукову, експозиційну, масову науково-освітню, лекційну роботу. Протягом року музей обслуговує більше 30 тисяч відвідувачів.
Найщирішими шанувальниками творчості Лесі Українки є галичани, кияни і, звичайно, волиняни. Рідше, але відвідують музей люди з усіх інших областей України.
Звичайно, не буде тепер відвідувачів з Ялти. У цей нелегкий для України час, коли ми вкотре захищаємо свою незалежність, суверенність держави, коли на Сході країни іде війна, відвідувачі музею відчувають актуальність творчості Лесі Українки, яка виховує почуття патріотизму, громадянського обов'язку, любові до України, народу, міцність духу.
Але щоб сягнути таких висот, музей за своїх 65 років пройшов нелегкий шлях становлення.
Останній спадкоємець садиби Косачів у Колодяжному, молодший Лесин брат Микола, продав Лесин "білий" будинок жителю Колодяжного Пилипу Силюку. У кінці 30-х років жіноча громадськість Львова порушила через пресу питання про його викуп, ремонт і збереження.
Почали збирати пожертвування. Про це свідчить львівський двотижневий журнал "для плекання домашньої культури" "Нова хата" за 1939 рік.
У вересні Західна Україна возз’єдналася з Радянською Україною, змінився політичний устрій. У травні 1941 року виконком обласної Ради ухвалив рішення організувати в с. Колодяжному у Лесиному "білому" будинку її музей. На реставрацію будинку і організацію експозиції держава виділила понад 10 тис. крб.
Війна перешкодила цим планам. А після закінчення Другої світової війни реальним виявом поваги волинян до долі та творчості поетеси-землячки Лесі Українки стало збереження і відтворення у прижиттєвому вигляді меморіальних споруд та місць.
13 липня 1949 р. газета "Радянська Волинь" повідомляла: "Велике радісне свято відбулося в неділю, 10 липня, в колгоспному селі Колодяжному. Навіть дощ, що протягом дня неодноразово щедро проривався з важких сірих хмар, не перешкодив торжеству з приводу відкриття пам'ятника великій українській поетесі – відбудованого Лесиного "білого" будинку…".
Саме ця знаменна дата стала початком історії музею Лесі Українки в Колодяжному.
Хто ж упродовж більш як 65 літ волею долі виконував роль берегинь музею, з року в рік сприяв успішному розвитку установи, з дня у день віддавав належну шану пам'яті поетеси та доносив велич її творчості до нащадків?
Оскільки музей Лесі Українки у Колодяжному було відкрито на громадських засадах і штатний працівник був відсутній, то обов'язки екскурсовода понад 10 років виконувала сільський бібліотекар Ніна Кошелюк, яка була першою з тих, хто безпосередньо був залучений до діяльності музею.
Вона допомагала в оформленні першої експозиції музею, що розмістилася в одній з кімнат Лесиного будинку. Експозиція була, власне, виставкою фотознімків з життя Лесі Українки, які були оформленні традиційно для того часу: в багетових рамочках під склом.
На її місце в 1960 році прийшла Марія Пилипівна Скрильникова, яка завжди сумлінно ставилась не лише до обов'язків бібліотекаря, а й до виконня своїх громадських доручень: проводила екскурсії, займалася господарською роботою, пов'язаною з музеєм.
У розбудову музею Лесі Українки в Колодяжному вагомий внесок зробили його колишні завідуючі Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук.
У 1979 р. на території музею садиби Лесі Українки було розпочато спорудження приміщення літературного музею, перша експозиція якого проіснувала 10 років.
Саме у цей нелегкий період завідувачкою його стала Віра Михайлівна Комзюк. Під її керівництвом вперше було взято на облік та збереження музейні предмети, зокрема, проведена інвентаризація фондів музею. Станом 1 січня 2013 р. тут нараховувалося 6 тис. 180 експонатів основного фонду, 105 меморіальних речей, які належали родині Косачів.
Коли наша держава здобула незалежність, постала гостра необхідність нової літературної експозиції. Важливим кроком була закупівля в колекціонерів поштових листівок з місцями, де бувала Леся Українка (Львів, Карпати, Дерпт, Чернівці, Луцьк, Мінськ, Кути, Кімполунг, Саки, Євпаторія, Бахчисарай, Ялта, Варшава, Прага, Мілан, Неаполь, Цюріх, Берлін, Ковель).
Пізніше вони органічно влилася в експозицію музею, внесли своєрідний колорит. Також придбані музейні копії картин І. Труша та Ф. Красицького "Леся Українка", виконані київським художником К. Криловим (1990 р.), ілюстрації Л. Іванової до творів Лесі Українки ("Плине білий човник") та Олени Пчілки ("Дивна хатка"), літографії Є. Безніска, П. Гулина до казки "Біда навчить" та ін. – предмети побуту й етнографії Волині.
Окрасою експозиції літературного музею є три прижиттєві збірки письменниці: "На крилах пісень" (1893,1904 рр.), "Думи і мрії" (1899 р.), "Відгуки" (1902 р.), які Віра Михайлівна отримала в дарунок завдяки своїй комунікабельності та високопрофесійності.
І ось 1991 року, до 120-ліття від дня народження Лесі Українки в міжнародних рамках ЮНЕСКО, було відкрито на високому науковому й естетичному рівні нову експозицію літературного музею.
"На жаль, дуже сіра будівля – цей музей зовні. Але які талановиті люди творили його зсередини, з самої душі свого розуміння, своєї пам'яті про Лесю Українку! Спасибі їм", – залишила такий запис у книзі почесних гостей 7 вересня 1991 року Ліна Костенко.
"Вітаю колектив музею, художників-львів'ян із новою експозицією, буквально витонченою люблячими Лесю руками і зігріту душевним теплом вашим. Приємно здивований і втішений цим святом краси і любові на родинному ґрунті Косачів" (М. Жулинський).
Залишили свої подяки в книзі вражень дослідники творчості Лесі Українки Т. Третяченко, Л. Мірошниченко, В. Римська, родичі Косачів з Канади Оксана і Орест Закидальські, голова “Союзу Українок” Америки Наталя Даниленко, поет М. Сингаївський, поет з Китаю Хе Жунчан, великий друг музею Григорій Аврахов та ін.
Результатом науково-дослідницької роботи колективу музею є участь його працівників у багатьох наукових конференціях (як у стінах рідного музею, так і за його межами), виступи на радіо та телебаченні.
Особливої уваги заслуговує виставкова діяльність музею. Ось тематика кількох останніх років: "Леся Українка в живописі та графіці", "Нові надходження музею", "Великодня писанка", "Косачі і українська діаспора", "Творчість Лесі Українки в малюнках дітей", "Луцькі стежки Лесі Українки мовою поштових листівок", ряд персональних виставок.
Зростає активність популяризації не лише життя і творчості Лесі Українки, а й усієї її родини. В 2011 році вийшли повне видання українських узорів, зібраних Ольгою Косач-Кривинюк (сестрою поетеси), та факсимільне видання альбому "Олена Пчілка. Український народний орнамент. К., 1876". До 140-річя від дня народження Лесі Українки музей видав два путівники: "Колодяжне – колиска Лесиного таланту", "Музей "Лісової пісні" в Нечимному".
Нещодавно тут відбулася представницька V Всеукраїнська науково-практична конфенція з нагоди 165-річчя від дня народження Олени Пчілки та 65-річчя з дня створення музею.
Ім'я Лесі Українки притягує до Колодяжного учнів, студентів, професорів, художників, робітників, селян… Тут вони пізнають минуле, бачать сучасне і вірять у майбутнє.
За високі показники в роботі завідуючій музею В. М. Комзюк присвоєно високе звання "Заслужений працівник культури України". Вона – кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня (2009 р.).
Марія ЧАШУК,
старший науковий працівник Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.
Залишити коментар