У Підлісах – добрі людиКоли на сонмі стародавніх богів усесильний Род (першобог, родоначальник усього східнослов'янського міфологічного пантеону) розподіляв між своїм потомством східнослов"янську землю, то вічно зайнятий Урай – господар роси, туману та іншої малої вологи, як завжди, припізнився і йому залишився лише невеликий закуток землі у верхів’ях Західного Бугу та Прип’яті.
Діставши у спадок цей рівнинний край, Урай прикрасив його намистом озер, застелив килимами боліт і заводей, засіяв лепехою та очеретом, обсадив борами та лісами, створивши Полісся.
Урай часто залишався у своєму краю тільки з боровинями та милим його серцю очеретяними навами -русалками. Тривало так довго, поки Урай не випросив у свого могутнього родича Дажбога – бога Сонця і родючості його онуків – східних слов’ян.
Широко розійшлися по землі Урая Дажбогові внуки. Розвели вогнища, почали шукати живність. Довго придивлявся Урай до прибулих. Що не вогнище – окремий рід. Нарешті його увагу привернули роди, що свої багаття розклали на мочалах – чи не в самому центрі боліт. І вогнища в них були найбільші, і живність вони познаходили раніше від інших, і першими вгомонилися, позасинавши ситими. Оце й були наші предки – волиняни.
Так написано про наших пращурів у "Велесовій книзі".
Непомітно проходять знаменні дати невеликих населених пунктів нашого району. Як тепер говорять, “мала батьківщина”, де ми народились, росли, напевне кожному із нас наймиліша та найдорожча, але за нашими буденними клопотами ми нерідко забуваємо або й просто не згадуємо про її минуле. Тому хочеться хоча б частково донести і нагадати нашим громадянам основні віхи історії рідного краю.
Минуло 450 років від першої писемної згадки про село Підліси (Подлєси) Ковельського повіту Велицької волості.
У скарзі "кухара господарського" Васка Степановича від 18 квітня 1564 року говориться про те, що селяни з сіл Подлєси і Корсина Сенько Турецькович та Дем'ян Фецевич, зібравши копу, несправедливо звинуватили його батька у крадіжці бджіл і, не дочекавшись рішення суду, піддали обвинуваченого жорстокому катуванню вогнем, під час якого він і помер. На той час село належало князям Святополк-Четвертинським.
У 1568 році, 13 квітня між княгинею Євдокією Четвертинською та її пасинком князем Янушом Четвертинським був укладений добровільний договір, за яким вона поступається останньому своєю власністю, що заповідав їй чоловік, а саме селами: Четвертню, Годомичі, Боровичі, Копили, Галузеп, Арсеничі і Підліси. А взамін вона отримала від свого пасинка села: Антоновцев, Стожка, Волиці, Соловиці, Корховки і Угорське. Від князя Святополка-Четвертинського село Підліси, разом з іншими селами та хуторами, перейшло до володінь князів Солтиновічей-Сокольських.
Князь Солтан Міхайловіч Сокольський у 1570 році відписав своїй дружині Олені Коптєвой свої помістя: Сітовичі, Копили, Суськ, Корсині і Підліси. Княгиня Олена і її син, князь Марк Солтанович Сокольські віддали під заставу села Підліси, Сітовичі і Корсині Ільяшу та Степану Борзобогатовичам- Красєнскім.
21 липня 1571 року Красєнскі заявили Луцькому суду, що княгиня Олена і її син Марк не заплатили їм у відведені строки боргу, а тому, відповідно до умови боргового запису, зобов'язані або заплатити негайно подвійний борг, або ж відмовитись від своїх сіл (Сітовичі, Підліси і Корсині).
На суді возний поінформував, що князі Сокольські передали Борзобагатовічам-Красєнскім зазначені маєтки, за вийнятком села Корсиня, що було заставлено раніше дворянину Богухвалу-Іваницькому.
Більше як через півроку, 12 квітня 1572 року возний доповів суду, що він передав княгині Олені і її сину Марку Сокольським лист від Борзобагатовічів-Красєнскіх з нагадуванням, щоб вони поступилися селами Корсині і Підліси.
З подальших подій стає очевидним, що Підліси були продані, тому що нова володарка села – дворянка Богдана Лагодовськая 25 жовтня 1574 року видала дарчу своєму чоловікові Захарію Лагодовському на помістя Підріжжя та його присілки – Літогоща, Підліси, Копили, Навіз і Струг.
Вже у 1608 році село належить князям Збажинським, пізніше воно переходить до Сокольських і Єловицьких. Про стару церкву згадується у 1745 році в актах часів князя Льва Свидригайла: дерев’яна, побудована за кошти православних руських князів Святополк-Четвертинських в околиці урочища "Волижник" і "Залоцько".
Після третього поділу Польщі у 1795 році село Підліси, як і вся Волинь, відійшло до території Російської імперії.
Не обійшла село і французько – російська війна 1812 року, яка завдала чимало лиха нашим краянам.
У кінці ХІХ сторіччя в селі було 97 домів і проживало 477 жителів, працювала смолярня.
У 1910 році в Підлісах побудована нова церква святого великомученика Дмитрія Солунського.
Ярослав СУПРУНЮК,
начальник архівного відділу Ковельської райдержадміністрації.
Залишити коментар