Іван Смітюх: "Вісті Ковельщини" передплачую й читаю, бо шаную за об'єктивність і принциповість"Наш співрозмовник – депутат Волинської обласної ради, голова Ковельської райдержадміністрації Іван СМІТЮХ
– Шановний Іване Євдокимовичу! Тема сьогоднішньої нашої розмови не зовсім звичайна. Хочемо поспілкуватися з Вами не як із тямущим господарником або перспективним політиком, а як із людиною, котра шанує працю журналістів (самі з колегами в цьому не раз переконувалися), сумлінно виконує роль співзасновника газети, практичними ділами допомагає в організації передплати «Вістей Ковельщини».
Скажіть відверто: це вимушена необхідність з огляду на Вашу посаду чи, так би мовити, поклик душі?
– І одне, і друге. Бо не уявляю, як керівник виконавчої влади району може не підтримувати газету, співзасновником якої є. З другого боку, я є щирим патріотом «Вістей Ковельщини», що підтверджують довгі роки нашої співпраці. Коли очолював колектив хлібокомбінату, завжди агітував за міськрайонку. Мій наступник Василь Римарчук продовжує цю потрібну традицію.
В свою чергу, журналісти – часті гості на згаданому підприємстві, постійно висвітлюють події, якими живе колектив, підтримують його у всіх добрих починаннях.
– Отож, для Вас поняття «свобода слова» – не порожній звук?
– Абсолютно точно. Ви пам’ятаєте, автором скількох гострих інтерв’ю був я в минулому. Та й зараз не цураюся газетних шпальт. Маю звичку говорити правду.
Переконаний: коли б в Україні було менше брехунів–демагогів, популістів різного роду, коли б ми розмовляли з народом, чесно дивлячись йому у вічі, морально-політична обстановка в державі була б здоровіша, а влада почувалася б впевненіше.
– Але, на жаль, цієї точки зору дотримуються далеко не всі…
– У цьому, на мій погляд, головна причина наших бід. Ще й досі не втратили своєї актуальності слова класика про те, що «нижчий перед вищим гнеться». А в підсумку що? Лицемірство, словоблудство на різних рівнях, корупція. Казали б ми, державні чиновники, правду один одному, то й швидше рухалися б уперед. Іноді ж цей рух підміняємо його імітацією, бажане видаємо за дійсне, підтасовуємо цифри статистики і тішимося «пірровими перемогами» там, де ними й не пахне.
– Останнім часом Ви стали дуже популярною людиною. Ваша смілива заява (до речі, вперше опублікована у «Вістях Ковельщини») про те, що готові позмагатися за мандат народного депутата України на майбутніх виборах, наробила, як-то кажуть, чимало «рейваху».
Одразу ж в окремих засобах масової інформації (переважно електронних, а також у тих друкованих виданнях, які, наче гриби після дощу, раптово заполонили ринок преси напередодні чергових парламентських виборів) з’явилися «викривальні» матеріали анонімних авторів, які намагаються вилити побільше бруду на Івана Смітюха та його брата Григорія – народного депутата України. Деякі газети, які силоміць вручають перехожим на вулицях міста і сіл, здається, інших прізвищ, окрім братів Смітюхів, не знають.
Як Ви ставитесь до такої масованої атаки на себе? Адже передвиборна кампанія ще не почалася. Що ж буде далі?
– Я знав, на що йшов. Знаю й тих, хто за цією кампанією стоїть. Називати їх прізвищ не буду, але нагадаю, що рано чи пізно за скоєне доведеться відповідати. Якщо не перед людьми і Законом, то перед Богом.
Мене хвилює інше: перекручене розуміння свободи слова деякими людьми. Ну, не можна називати себе «чесними» журналістами, ховаючись за чужими прізвищами або взагалі не називаючи ніяких. Якщо ти чесний – говори чесно, називай речі своїми іменами.
Згадаймо світлої пам’яті Заслуженого журналіста України Степана Сачука – головного редактора газети «Волинь-нова». Він ніколи не опускався до рівня придворного борзописця, виступав у пресі гостро й принципово, але його шанували всі – і очільники влади, і читачі, і громадсько-політичні активісти.
Мені подобається позиція журналістів «Вістей Ковельщини». Вони не ганяються за «жареними» фактами, висмоктаними з пальця сенсаціями, а намагаються об’єктивно розповідати про те, чим живуть місто і район, порушувати гострі проблеми, шукати найоптимальніші шляхи врегулювання конфліктних ситуацій.
Очевидно, в цьому – одна з причин популярності місцевої газети, яка залишилася найтиражнішою в області і в другому півріччі 2012 року. І це при тому, що мешканців міста і району буквально «закидають» безплатними виданнями. Але ковельські газетярі вистояли перед навалою своїх конкурентів. Молодці!
– В цьому є й Ваша заслуга, Іване Євдокимовичу. Адже Ви – один з небагатьох перших керівників району (маю на увазі колишніх), які не словом, а ділом допомагаєте в організації передплати. Торік за Вашого сприяння редакція розіграла серед своїх передплатників породисту телицю, цьогоріч – племінного бичка.
Багато ветеранів війни і праці вдячні Вам за передплату газети «Вісті Ковельщини» за власні кошти, що Ви робите з року в рік. Але ж, на жаль, не скрізь у районі розуміють значення друкованого слова саме так.
– Що Ви маєте на увазі?
– От ми отримали дані про передплату з Центру поштового зв’язку № 4 на друге півріччя. Загалом ситуація з «Вістями Ковельщини» нормальна: їх людьми передплачено на 140 примірників більше, аніж на перше півріччя ц. р. Але при тому досить багато недобрано, як ми кажемо, газети у Заріччі, Доротищі, Білині, Уховецьку, Любитові, Голобах, Велицьку. Доходить до абсурду: міськрайонне видання не читають деякі сільські голови, директори шкіл, вчителі та ін.
– Це, на мій погляд, свідчення низької культури окремих керівників. Як можна працювати з людьми, не володіючи інформацією про рішення районної ради чи райдержадміністрації, стан соціально-економічного розвитку регіону, досягнуті успіхи і невирішені питання? А хіба не цікаво почитати матеріали про життєві долі своїх земляків, новини політичного життя?
Де ще ви, шановні сільські і селищні голови, ваш актив почерпнете інформацію про особливості майбутньої передвиборної кампанії, кандидатів у народні депутати, їх програми? Подумайте над цим.
– Іване Євдокимовичу! На завершення кілька слів про те, як Ви оцінюєте сучасну політичну ситуацію, що вважаєте найголовнішим в роботі влади?
– Політична ситуація, як і перед кожними виборами до парламенту, непроста. Це засвідчують як події в Києві, так і на місцях. Але ми повинні шукати порозуміння – навіть у такому делікатному питанні, як мовне. Окремі політики тут наламали багатенько «дров».
Як корінний волинянин, українець з діда-прадіда, вважаю, що державною в Україні має бути тільки українська мова! Це теза, яка, образно кажучи, обговоренню не підлягає. І я все робитиму, щоб було саме так.
А найголовніше в роботі влади – працювати, працювати і ще раз працювати з тим, щоб люди відчули конкретні результати конкретної роботи.
– Дякую за відверту розмову.
– І я Вам дякую.
Розмову вів Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар