Серце віддати людямРепортаж із Центру допомоги військовим та їх рідним у Ковелі
Людське серце — це джерело війни і миру. І якщо воно починає наповнюватися нетерпимістю, ненавистю, злістю, страхом, обтяжується гріхами, то знай: війна ходить поряд.
"Розстріляти генералів!" — закликає один з політиків, і я чую голосні оплески. З такою ж злістю паплюжить все і всіх відома громадська діячка, при цьому у своє коло агресивної помсти включаючи діючого президента, який, на її переконання, нічого не робить.
Але дозвольте запитати: чи не ми самі бездумно йшли до цієї війни, обираючи двічі судимого, проросійськи налаштованого гаранта? Із олімпійським спокоєм спостерігали за злочинною корупцією, бандитизмом, розвалом армії. Саме через це нам кара із небес впала.
Вона — для прозріння!
ххх
Пані Наталя Попова своє серце щодня заповнює милосердям, доброчинністю. Я не знаю, як їй вдається витримувати щоденні великі психологічні й фізичні навантаження. Ніби буденно звучить: "Допомога воякам, які перебувають в зоні АТО, та їх сім'ям", але серце гострим ножем крається, коли бачиш оті "буденні" картини.
"Він живий! Я впевнена. Моє материнське серце чує, як мій син кличе мене. Він чекає на мене, але не може зателефонувати!" — у розпачі майже голосить мати, зайшовши у Центр допомоги військовим 51-ої бригади.
А поряд — комп'ютер, на якому ідентифікують фотографію сина з рештками невідомого тіла. "Погляньте: татуювання на плечі схоже, але не таке. У нього була іконка Божої Матері, а тут її нема". Промінчик надії, чіпляння за "соломинку". Серце матері не мириться із втратою.
"Які ще у вас відомості про сина?"
"У нього на плечах були невеликі бородавки, а тут їх не видно".
"А хто повідомив про те, що син живий: командир, друзі? Хто його бачив востаннє?" — "Мама іншого солдата мені телефонувала".
І знову — сльози, розпач, вичитання. Пані Наталя та координатори Центру допомоги заспокоюють, намагаються хоч якось розрадити вкрай розтривожену жінку.
Так вдень і вночі. З'являється інформація про пораненого Миколу. В комп'ютер вносять всі можливі дані про хлопця: прізвище, вік, особливі прикмети і т. д., і т. п.
Координатор і волонтери починають пошук. По Миколі зв'язалися з 16 госпіталями у всій Україні. Знайшли в Дніпропетровську. Він у реанімації і вийшов з коми. Слава Богу! Мама вже біля нього.
В трагічній ситуації рідні їдуть на опізнання. Якщо є підтвердження батьків — тіло віддають. Якщо ні, то експертиза на ДНК, і ще цілий місяць мук, чекання.
Можливо, в полоні? По якихось, тільки координаторам відомим, каналам налагоджується зв'язок із сепаратистами.
"Вчора вдалося визволити 8 волинян. Сепаратисти вимагають конкретних списків, а чиновники тяганиною займаються. Оті 600 звільнених — це тільки по телевізору для заспокоєння", — повідомляє дружина нашого ковельського вояка, який перебуває в полоні у сепаратистів.
А комп'ютер, ота бездушна машина, висвітлює на екрані тіло, яке надійшло із зони АТО. Знову звіряють фаланги пальців та інше. "А погляньте: у нього родимка ще була, а тут немає. Я ж кажу, що це не він. Мій син живий!".
Вслухаюся, вдумуюся, вникаю в ті розпач і надію. Пані Наталя не витримує й плаче. Сльози котяться по щоці у мами і падають на підлогу.
Плачте, наші рідні — сльоза очищає. Це частинка психологічної розрядки.
ххх
А скільки матерів, дружин, сестер, бійців АТО на грані психічного зриву! Двох наших вояків комісували. Як молодим хлопцям бачити розкидані частини людських тіл після удару "градів"? А там — друзі. Той жах стоїть перед очима і не зникає. Це шок, який не дозволяє страхіття смерті заховати у підсвідомість.
Сатана цього тільки й чекає. Він хоче зламати дух українців, посіяти зневіру і паніку.
Божа Матір, яка явилася у Меджугор’ї 25 серпня цього року, звернулася до народів світу із Посланням: "Сатана хоче зруйнувати мій план і вкрасти у вас мир. Діти мої, моліться, моліться, моліться, щоб Господь міг діяти через кожного з вас!".
Сьогодні християни України — і протестанти, і православні, і греко-католики моляться за мир, за Україну. Деякі — цілодобово. З історії біблейських війн відомо, що ті, хто молився, ішов з Богом і вірив у перемогу, завжди здобував гору над супротивником і такий бажаний для всіх мир.
А матері з відчаю, шукаючи своїх синів, чоловіків, не раз звертаються до знахарів, відомих екстрасенсів. Ті за гроші обнадіюють і вказують різні місця, але там сина немає…
"Давайте точні дані. Все, що у вас є, щоб ми конкретно могли працювати і допомогти вам, — вкотре повторює пані Наталя. — В біді, горі потрібно зібрати весь свій дух в кулак і діяти. Можливо, жорстоко звучить, але одна з мам сказала: "Бог дав синові життя і Бог забрав його. Він вже на небесах, а нам потрібно тіло забрати із тієї пекельної зони, привезти на рідну землю і по-християнськи поховати. Їдьте туди. Ми вам гроші на бензин і на дорогу дамо!".
"Та що ви?! Ми що — не люди? Не будемо у вас гроші брати. Це син всього нашого села, зберемося", — чую у відповідь. Це ще один погляд на війну. Тут немає лжепатріотичних звинувачень. Тут є розуміння того, що сталося.
Відчуйте душу матері. Був постійний телефонний зв'язок із сином і враз обірвався. Телевізор сповіщає про бої в зоні, де перебував син. Готова летіти, але куди?
І цей людський навігатор під назвою “Центр допомоги”, який розташований в колишньому кабінеті військового комісара, вказує куди їхати чи летіти і що робити. Станом на 10 вересня ц. р. 67 вояків із 51-ої бригади вважаються безвісти пропалими. Є списки поранених, котрі перебувають у госпіталях України. Всіх знайдених — 185. Ці списки щодня оновлюються, тому кількість приблизна.
ххх
Кімната, мов вулик. Люди входять, виходять, шумлять, хтось плаче. Довго витримати важко. "Владиславе, іди відпочивай, ти добре попрацював. Та ще й уроки маєш вчити".
П'ятнадцятирічний юнак, стрункий, як тополина, відповідає: "Та я ж відмінник, ще вивчу". Мені приємно, що Владислав знає мене із зустрічі в Люблинецькій школі. До мене підходить ще одна юнка, якій я вручав у свій час золоту медаль. Їх серця заповнені любов'ю, тривогами та болями матерів. В них — відповідь на запитання про патріотизм і сучасну молодь.
Ох, доле, доле! Чому споконвіку ти ідеш поруч із хижим звіром? Він кусає, а ти мовчиш. "Моліться!" — закликає Божа Матінка. Своєю кров'ю Христос навертав людство до любові, і смертю гріхи наші відкупляв. На Сході ми через пролиту кров прозріваємо, очищаємося і навертаємося до України і Бога.
В тій же "військкомівській" кімнаті спостерігав оновлення нашої свідомості. Підприємець К. пожертвував гроші на АТО і 51-шу бригаду. Інша сім'я "Жигулями" привезла продукти. П'ятеро дівчаток і хлопчиків молодших класів подарували малюнки, вірші. І ще… І ще... Ця картина благодійництва тривала 10 хвилин. Але, коли узагальнити — це вся наша двадцятитрирічна Незалежність. В тих хвилинах — майбутнє української нації.
Засмітили нашу свідомість казками про дружній "руській мір" і нашу меншовартість. Дехто й повірив. А в результаті отримали Каїна, який вбиває українців. Я не бажаю помсти. І я сьогодні — на боці пані Наталії: "У моєму серці вже немає зла. Гинуть українці, вмирають і росіяни. Але нам потрібно захищатися. Мусимо пережити і все витерпіти. Маємо докласти максимум зусиль, щоб визволити кожного полоненого, вилікувати пораненого, доставити тіло загиблого на рідну землю".
Наталя знову тримається за серце. Там — біль. "Як витримуєте?" — запитую. "Не знаю, нас веде Божа рука", — відповідає Наталя.
Вона гарна. Чорнява, миловида красуня. Невисокого зросту і рухлива. У своїх діях конкретна, а біля матерів — мов ангел-хранитель. Біля неї — помічники, які за покликом серця віддають себе людям.
Пам'ятаєте, як Данко вирвав серце із грудей, щоб освітити шлях і вивести людей з темряви? Це — вони! Якщо ми встановлюємо пам'ятники воякам АТО, Небесній Сотні, то поряд має постати величний монумент волонтеру.
Це — їхня війна також. Оті єдність, самопожертва, благодійність — велике диво новітньої історії України.
ххх
За сказаним вище — офіційна конкретика:
- головні координатори Центру допомоги військовим 51-ої бригади та їх рідним: Наталія Попова, помічник народного депутата; Лариса Калитюк, ВГО "Комітет народного супротиву", м. Ковель.
Координатори по напрямках:
- пошук, звільнення полонених — Жанна Головчич, м. Ковель;
- пошук зниклих безвісти і тих, хто виходить на зв'язок, — Наталія Луцюк, м. Луцьк; Микола Соколов, волонтер, м. Володимир-Волинський;
- розшук поранених, організація допомоги в лікарнях, допомога в транспортуванні додому — Анна Ткаченко, м. Ковель;
-допомога сім'ям загиблих і поранених в АТО волинян — Анна Півень, Катерина Кухаренко, м. Ковель;
- збір та доставка на передову продуктів, медикаментів, амуніції, коштів тощо — Микола Печенюк, м. Ковель;
- інформаційний моніторинг — Владислав Свіріпа, смт Люблинець;
- організація роботи волонтерів — Ігор Пініс, м. Ковель.
Контактні телефони "гарячої ліні": 050-1373727, 097-1250495.
Електронна пошта:
koveldopomoga51@gmail.com
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: активісти Центру допомоги 51-й ОМБР Людмила СУХОЛОТЮК, Микола СОКОЛОВ і мама пораненого учасника АТО Ольга РИБЧУК.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар