Заячівка: учора і сьогодніСело… Село… Воно в моєму серці –
Піщинка Космосу і цілий світ,
Історія і доля – через любові скельце:
Від нього Україна стартувала у політ.
Приглянься до його стражденної душі.
Там – ген і код великого народу.
Шумлять у Стоході прадавні комиші
Про мудрий спокій і коріння роду.
ххх
Я – в Заячівці. Що ж воно таке?
Звивається дорога, тулиться до хат.
На мене дихає щось таємниче і святе –
Воно дорожче за міське стократ.
Повільно їдемо – тут тиша неймовірна.
Шукаємо помешкання відомого митця.
Сьогодні він – світило світового рівня.
Кого спитати? Хіба заспаного Сірка?
Де ті, що Землю втримують на плечах, —
Атланти духу і добра? Таки знаходимо!
Бабуся й дід – мов два крила лелечі,
Пришельців не чекають – обрізують городину.
Вродила морква, а секрет простий:
З любов'ю сіяли – рослина любить ласку,
Віддячить врожаєм – закон цей віковий.
Мені здається, що ця пара – з казки.
ххх
"Добрий день вам, добрі люди!
Бог в допомогу сили хай дає!".
"І вам дай, Боже. Звідки будете?".
"Тут жив художник. Десь хата його є".
"А-а, Віктора! Його в селі давно нема.
Лишилася хіба що далекая родина.
Он там, на пагорбі, в кінці села
Побачите фарбовану, з колодязем хатину.
Матуся Віктора покликалася в небо.
Подвір'я опустіло. Нема кому там жити.
Він рідко тут бува. Яка йому потреба?
Село маліє, порожніє – вже не зупинити.
Молодші – по містах, а ми вже доживаємо,
До крайньої межі донести мусим хрест.
А що шукати? Є хліб. До хліба маємо.
Земля годує — їй не потрібен наш протест”.
ххх
"А можна — на світлину вашу пару?".
Сільські "моделі" – це вам не подіум у Римі.
В селі не модні худого тіла чари.
Тут праця ціниться, її краса незрима.
Високі сосни задивляються на нас,
А фотокор для пари "пози" вибирає.
Така собі забава у робочий час...
Поїхали. А он і знак цікавий нас вітає.
То місце, звідки Віктор Крижанківський
В далекі мандри вирушив колись.
Він мудрість тут черпав. В природи вчився.
Хатино древня, голосом його ти озовись!
Обійстя-сиротина дивиться й мовчить,
Немов чекає – раптом скрипне хвіртка,
Зайде господар від суєти спочить…
Думки тривожаться. Стає на серці гірко.
ххх
Неподалік – сусіди. Мила сільська ідилія:
На призьбі сивочолі відпочивають люди.
Говорять про політику, а поруч на подвір'ї —
Селянка гарна, красою розум будить.
Село і доля тут митця зростили.
Він осяга Христа й дохристиянський світ.
Бо ж прадавні наростили духу крила,
Щоб він нащадкам залишив вагомий слід.
В його картинах — древня, вікова історія,
Космічне і земне: він звідси те пізнав.
То Боже провидіння пише ораторії
Для тих, хто виростав серед квітучих трав.
У цих людей довіра, нема перестороги.
Розмова про митця. І раптом сивочола:
"Ви бачили гриби? То "кури". Ростуть біля дороги".
Село… село… Життя кружля по колу.
ххх
Я в спогади поринув, бо і моє село
"Неперспективний" вік свій доживає.
Що сталося? Чому так повелось?
Усе мовчить. Господар в місті пропадає.
О, доле! Схаменись! Куди ти нас ведеш?
Що нам готуєш на останок літ?
Думкам і спогадам моїм немає меж –
Вже фініш близько, а так ще хочеться в політ.
ххх
Нас проводжа приспана Заячівка,
Колеса виривають щебінку з-під коліс.
Десь півень кукурікнув пісню дзвінку,
Пес голову підняв і знову зажуривсь…
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: село Заячівка. Жовтень 2014 року.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар