Дай, Боже, миру Україні!Сьогоднішні події на Сході України не залишають байдужим жодне людське серце. Люди хвилюються, переживають і хочуть, щоб якнайшвидше закінчилася війна. Сотні чи навіть тисячі людей стали біженцями у своїй державі. Вони змушені покидати рідні домівки, роботу, а дехто і родину, рятуючись від смерті.
Серед таких біженців опинилася і Раїса Адамівна Куцова (дівоче прізвище Ковальчук) з Донбасу. Народилася вона на Ковельщині в с. Нових Кошарах у сім'ї простих робітників, де, окрім неї, ще росло двоє дітей – брат Леонід та сестра Алла. Тато Адам Якович працював бухгалтером, а мама – обліковцем, санітаркою.
Мама була доброю і лагідною, а тато більш суворим. Але ця суворість була для блага дітей, бо ж батько хотів виховати їх чесними, порядними і добрими.
Початкову школу Раїса Адамівна закінчила у рідному селі, а далі навчалася у Новокошарівській школі. Потім вступила до Нововолинського медучилища. Закінчивши навчання, поїхала на Донбас працювати маніпуляційною медсестрою в пологовому будинку м. Горлівки Донецької області. Там же зустріла свою долю – Миколу Григоровича Куцова, інженера-конструктора, за якого згодом вийшла заміж.
Раїса Адамівна не зупинилася на досягнутому, і заочно продовжила навчання в Донецькому університеті на філфаці, потім – в Харківській аспірантурі (українська мова).
Працювала 24 роки в Горлівському інституті іноземних мов. Здобула ступінь кандидата філологічних наук. Вона – викладач, старший викладач, доцент.
В силу сьогоднішніх обставин на Донеччині Раїса Адамівна разом із чоловіком і п'ятьма онуками змушена була покинути рідну домівку і повернутися на Ковельщину, щоб онуки могли спокійно ходити до школи. Двоє синів з невістками залишилися вдома, працюють вчителями: Олег – української мови та літератури, а Кирило – математики та інформатики.
Спочатку Раїса Адамівна з онуками усе літо мешкала у своєї молодшої сестри Алли в Ковелі. А коли почався навчальний рік, бабуся, зваживши усі "за" і "проти", вирішила перебратися у Люблинець, де мешкає її брат Леонід. Місцевий житель Трохим Клімчук надав притулок сім'ї біженців у своїй квартирі.
В Люблинці дітям близько ходити до школи, а також вони відвідують музичну, художню та спортивну школи. Усе, як-то кажуть, на місці. У Ковелі ж від помешкання сестри Алли дітям було далеко їздити на навчання, та це і зайва витрата коштів.
Діти, без перебільшення, дуже хороші, ввічливі, виховані, адже є з кого брати приклад. Маргарита – десятикласниця, спортсменка. Марія – восьмикласниця, грає на піаніно. Іван – шестикласник, також грає на піаніно. Богдан – другокласник, малює і грає на фортепіано. Єлисей – другокласник, грає на скрипці. Усі гарно вчаться і хочуть, аби швидше закінчилася війна, і вони могли повернутися додому до своїх батьків. Бо дуже вже болісно переживають розлуку. Особливо, Іванко. Хлопчик хоче бути біля мами за будь-яких обставин. Тож після Нового року, аби не травмувати вразливу дитячу душу, дідусь планує відвезти хлопчину додому до батьків.
Раїса Адамівна дуже добре відгукується про люблинчан, які не стоять осторонь чужої біди, а допомагають сім'ї хто чим може. Жінка щиро вдячна Богу і усім, хто її підтримує у нелегкий час. Вона каже, що в Україні найкращі люди, щирий і добрий народ.
Періодично пані Раїса телефонує на Донбас до дітей і знайомих, цікавиться ситуацією. Жінку шокує те, що місцеві жителі дарують квіти загарбникам, сподіваються на те, що повернуться часи Радянського Союзу.
"На Донбасі, – каже Куцова Р. А., – України фактично не було. Не було українських звичаїв, традицій, любові і поваги до ближнього. Було все формально. Можливо, тому так і сталося на Сході України, бо у людських душах немає нічого святого. Велику руйнівну силу робить російське телебачення. А люди сліпо вірять брехні".
Однак Раїса Адамівна не втрачає надії, що скоро повернеться з онуками додому, у свою домівку. Хоче, щоб Україна була єдиною, нероздільною і усім жилося добре. А поки що пані Раїса насолоджується поліською природою, яку вона дуже любить.
Разом з моєю героїнею сподіваюсь і я, що таки настане колись мир у нашій рідній Україні. Швидше б уже це сталося! Дай, Боже!
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
НА ЗНІМКУ: Раїса КУЦОВА з онучками Маргаритою та Марією.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар