“Клянусь Українською землею, батьком і матір'ю, .." – з таких душевних і патріотичних слів починається клятва члена молодіжної учнівської організації "Сокіл".
Зліт всеукраїнських "Соколів" відбувся 19-22 листопада цього року у місті Сколе. На форум прибули учні із 17 областей України. Так склалося, що в історичному молодіжному дійстві взяв участь і мій онук Павло Семенюк, учень Ковельської гімназії. З ним – розмова.
– Павле, ти взяв участь у Всеукраїнському з'їзді учнів. Що вирішували? Було цікаво?
– Звичайно, що цікаво. Нас зібрали, щоб створити учнівську організацію, яка має на меті формування нової людини на основі патріотизму, гідності, любові до України і свого краю.
– А як народилася ідея?
– Організація під такою назвою існувала ще у ХІХ ст. в Празі. Вона зіграла позитивну роль у вихованні молодого покоління.
– А в Україні місцеві осередки десь існують?
– У Львові є позашкільна організація "Соколів".
– У вашій гімназії хто буде організовувати патріотичний осередок?
– Дідусю, ти відстаєш від життя. У нас діє учнівське самоврядування, де є рада і президент. В цю структуру доречно впишеться учнівська організація "Соколів".
– Але ж в учнів п'ятих класів – одні плани і завдання, а в старшокласників – зовсім інші, я б сказав, відповідальніші.
– Все тут передбачено. До п'ятого класу – це "соколята". З п'ятого до восьмого – "соколи-джури", а з дев'ятого по одинадцятий — "соколи-лицарі".
– То ти у Ковелі перший "сокіл-лицар"? Цікаво, а відбулася посвята?
– Ну, я не один перший. Зі мною їздили наші гімназистки Наталія Степанюк і Яна Хом'як. А ще в нашій команді були учні із ЗОШ №1.
Посвята відбулася на горі Маківка біля пам'ятника січовим стрільцям. Все було урочисто, піднесено. Хором читали клятву, співали Державний гімн України.
– А гімн та символ організації затвердили?
– Герб буде відображати назву, тобто на ньому зображений сокіл. Галстук - синьо-жовтий трикутник із шовку. Форма – прототип "натівської", а текст гімну ще не затвердили. Були пропозиції, що б за основу взяти поезію Івана Франка "Не пора…". Але слова дещо не відповідають сучасним реаліям.
– А вступ до організації обов'язковий?
– Та ні: все – на добровільних засадах. Але щоб носити звання "сокола", потрібно добре вчитися, займатися спортом, брати участь у різних гуртках та бути активістом школи.
– В Україні прижилось, колись заборонене, гасло "Слава Україні!". А що пропонує ваша організація?
– І ми вигукували "Слава Україні!", але відповідали дещо інакше: "Слава! Слава! Слава!". Наш учнівський "соколинський" девіз: "Україна – в моєму серці!". Відповідь – "Назавжди!".
Взагалі, атмосфера була дружня і доброзичлива. Нас підтримувала і наставляла керівник групи Руслана Степанівна Шворак. В автобусі співали українські пісні – такі, як "Червона рута" та багато інших, в тому числі – народних. Взагалі було цікаво і класно!
Я тішуся: нарешті після 23-літнього вакууму від жовтенят, піонерів, комсомолу з'явилася Всеукраїнська патріотична молодіжна організація.
ххх
Так розпорядилася історія, що ковельчани мають міцну основу і для гордості, і для патріотичного виховання молоді. У воєнний і післявоєнний час у м. Ковелі діяла підпільна організація, членами якої були 15-16-річні хлопці та дівчата. Вона теж носила назву "Соколи" (!).
Відома "Молода гвардія", уславлена комуністами, на фоні ковельської патріотичної проукраїнської організації – слабка "тінь". Керівником ковельських "Соколів" був Олександр Баховець, учень школи №3.
Для необізнаних нагадаю, що антифашистська, а згодом і антикомуністична діяльність цих юнаків і дівчат була справжнім подвигом, яку можна порівняти із ходінням по гострому лезу ножа - на межі життя і смерті.
Підпільники щодня і щоночі збирали дані про дислокацію військ на станції Ковель. Діставали медикаменти, друкарську фарбу, шрифти і навіть зброю. Все це передавали в скулинські ліси воякам УПА. Виготовляли і розклеювали антифашистські листівки.
Юні "Соколи" десятки разів перевозили поранених вояків-повстанців з лісу до Ковеля на конспіративні "лікарні". Вони врятували життя багатьом українським патріотам.
Олександр Баховець був заарештований у своїй рідній третій школі “енкаведистами” і засуджений на 15 років ув'язнення. Пройшов тортури, мерзлоту, Колиму і знущання в сталінських таборах.
Як вижив? Одному Богу відомо! Про всі поневіряння і муки Олександр Баховець розповів у книзі "Колима".
ххх
Досліджував і вивчав діяльність "Соколів" ковельчанин Іван Сидорук – Заслужений працівник культури України. З його ініціативи закладено "Соколиний гай", який розташований на лівому березі річки Турії за будівлею міського відділу міліції.
І до сьогодні збереглась верба, біля якої збиралися підпільники. Тут встановлено з ініціативи того ж таки Івана Сидорука пам'ятний камінь. Його мрія – домогтися присвоєння О. Баховцю звання "Почесний громадянин м. Ковеля".
То добре, що пам'ять не зітліла. Символічно, що назва Всеукраїнської молодіжної організації виявилася спорідненою з героїчною ковельською. Впевнений, що міське управління освіти, ковельські школи та гімназія мають поставитися позитивно до учнівської ініціативи. Легковажити не можна. В час, коли точиться жорстока війна на Сході, молодь має бути об'єднана і згуртована. І архіважливо головною метою організації поставити військово-патріотичне виховання, а разом з тим - спортивний вишкіл.
Солідарна з моїми думками Олена Вальчук, директор міської гімназії.
– Ми створимо в гімназії учнівську організацію "Сокіл". Вона буде займати важливе місце у навчально-виховному процесі. Хоч деякі питання в наших умовах потребують корекції. Так, у назві "сокіл-джура" закладене не зовсім зрозуміле поняття, яке, можливо, на Волині не "приживеться". Треба думати. Але те, що така молодіжна організація потрібна, не викликає жодного сумніву.
Що ж, доки дорослі "чубляться" в політичних баталіях, шукають форму демократичного самоуправління, наші юні "соколята" злітають над Україною, бачать шлях, яким потрібно іти до світла.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар