У волонтерів вихідних не буваєВолонтерський конвой Ковельщини вкотре відправляється в пекло війни. Не будемо лукавити: перемир'я немає — воно лишилося на папері, смерть чатує і на блокпостах, і на дорогах, і в "мирних" містах Донбасу.
Стискає серце тривога. Перед очима — страхітливі картини смертей і пожарищ, бачені по телевізору.
— Куди прямуєте? — запитую в командира волонтерського конвою Ігоря Верчука, голови районної ради.
— Маршрут далекий — у найгарячіші точки. Плануємо побувати в містах, які знаходяться в зоні бойових дій. Це — Щастя, Дебальцево, Краматорськ, Лисичанськ та інші.
— Що везете нашим бійцям?
— Те, що необхідне для життя: консервацію, сухофрукти, печиво, теплий одяг — всього не перерахуєш. Найголовніше, що і продукти, і одяг, і гроші люди приносять самі, буває, останнім діляться. Це зворушує.
Ось перед від'їздом пенсіонерка Ганна Ісюк із своєї мізерної пенсії передала 150 гривень на допомогу воякам АТО. Цей дарунок багато важить! Веземо чимало персональних посилок для хлопців від рідних, дружин, батьків, матерів.
— А хто найбільше постарався в зборі “гуманітарки”?
— Важко виділити, бо всі заслуговують і Божої, і людської подяк. Добре попрацювало міське управління освіти, громадська організація "Майдан Гідності", Спілка ветеранів веслування.
Зауважу, що волонтерський рух на Ковельщині єдиний — об'єдналися і місто, і район. Успішно працював пункт, де формують посилки солдатам.
— А для душі щось везете?
— З нами вирушають місцеві, вже досить знамениті артисти-музиканти. Це — Микола Більшевич, Василь Марчук, Степан Петрусь. Пісня, музика у тому холоді і полум'ї війни ой, як потрібні!
ххх
З приємністю сприймаю й іншу новину. В районній раді організовується волонтерська група, яка має намір залучити всіх депутатів до добродійної справи. Не тільки воякам АТО, але й їх сім'ям і, в першу чергу, рідним загиблих та поранених вояків потрібні увага і допомога.
Галина Коляда, заступник голови районної ради, повідомляє:
— Мешканці Ковельщини, волонтери вже зібрали понад 200 тисяч гривень матеріальної допомоги воякам АТО. Волонтерська активність у нас висока, перш за все, — завдяки громадянській позиції голови ради Ігоря Верчука, який вже вчетверте їде в зону бойових дій. Сьогодні ми готуємося до Дня Святого Миколая, щоб всім сім'ям, причетним до цієї війни, вручити подарунки.
Знову ж таки бачу і тішуся, як формується ота, так необхідна українська ідентичність. Депутат районної ради Богдан Конопацький підтримує ці починання і готовий взяти активну участь у створенні депутатської волонтерської групи.
Активну позицію у створенні благодійного депутатського центру займає Андрій Броїло.
ххх
В той час, коли розмовляю з очільниками районної ради, в міському управлінні освіти триває завантаження “гуманітарки” (а її — декілька тонн) в автівки.
Їду туди. Хлопці стараються — швидко зносять ящики з третього поверху.
Начальник управління освіти Віктор Бичковський розповідає:
—Головним координатором волонтерського руху в управлінні освіти є Світлана Верчук, завідуюча методичним кабінетом. Такі координатори діють у всіх школах і дитячих садочках. Вони постійно звітують перед громадою. Подумайте: зібрали продуктів більш, як 3 тонни. На пожертвувані гроші придбали медикаменти, маскувальні сітки. Пам'ятаєте (про це писали "Вісті Ковельщини"): у день свята працівників освіти було зібрано 24 тисячі гривень, придбано 7 касок.
У День знань провели благодійні ярмарки, де реалізували різної, власноруч виробленої продукції, на 30 тисяч гривень.
Спільна діяльність учнів, батьків, вчителів, управління освіти та керівництва загальноосвітніх закладів дає свій результат. В такому режимі і форматі ми працюємо з часів Євромайдану.
А ще діти пишуть листи, висилають малюнки воякам в зону АТО, щоб підняти їх бойовий і моральний дух.
ххх
У складі волонтерського конвою — Олег Оксенчук, боєць батальйону територіальної оборони "Волинь-І". Розмовляю з ним:
— Олеже, ти вперше їдеш у те пекло війни?
— Ні. Я був у відпустці 25 днів, відпочивав.
— А де живеш? Яка сім'я?
— Живу у Ковелі на вулиці Володимирській. Можете вважати, що одружений, бо тут у мене — найрідніша і наймиліша кохана.
— А що і кого ваш батальйон захищає?
— Охороняємо територію по визначеному периметру в районі Дебальцівського котла.
— Втрати є?
— Загинув наш побратим від кулі сепаратистів. Ще одного нашого хлопця взяли в полон.
— Від ворога чим і як захищаєтесь?
— Як і всі. Риємо окопи, будуємо бліндажі. Звичайно, холодно і незатишно. Нас перекинули із блокпоста на одну із ближніх недіючих шахт. Думаю, що там буде тепліше і безпечніше.
— Цікаво, чому ти не у військовій формі?
— Форму і захисну амуніцію залишив на складі своєї частини. Правда, хлопці телефонували, що мої обладунки розбило вщент попаданням снаряду чи гранати.
— То як же тепер? Начувані, яке постачання і забезпечення на фронті.
— Та ні. Це перебільшення. В основному теплим одягом, взуттям та іншою амуніцією ми забезпечені. Думаю, що мені все необхідне знайдуть і видадуть. Є в нас бронежилети і каски. А ось радіостанцій не вистачає.
— Багато чуємо і читаємо про високий моральний дух наших вояків.
— Не буду лукавити. Є солдати, які на фронті просто відбувають повинність, але є добровольці, у яких, справді, дух високий та присутній патріотизм у серці.
— А з ким воюєте?
— Це складне питання. Ідуть постійні ротації. Там немало найманців-професіоналів, а є так звані "ополченці".
— Перемир'я задеклароване у "верхах". А у вас "внизу" якісь перемовини ведуться — ну, скажімо, між командирами?
— Командири не спілкуються. Але у нас є свій "парламентарій", хлопець із Луцька, який виходить на контакт і домовляється про припинення вогню на якийсь час.
— Чого найбільше хочуть вояки, які з тобою?
— Миру!
— А мир буде?
— Сподіваємося й віримо, бо інакше для чого ж ми там?
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар