“На нас дивились щирі очі”На їх обличчях світилася радість. Вони наввипередки один перед одним розказували про останню волонтерську акцію, про переживання, про відчуте і побачене.
А ще наш волонтерський загін був удостоєний високої козацької нагороди — орденів "За службу Державі". Символічно, що у знаменитому місті Щастя ордени вручав Верховний отаман Віктор Ткаченко.
Вони справді щасливі! Емоції — через вінця. Колядки, пісні і розповіді про побачене голосно звучали в приміщенні районної ради.
Назву отих щасливих орденоносців. Це — Ігор Верчук, Людмила Строкова, Лариса Цепух, Сергій Козуля, Василь Марчук, Микола Більшевич, Степан Петрусь.
Шановний читачу! Без зайвих запитань ти зрозумієш, чому така душевна радість заполонила кабінети апарату районної ради і всіх присутніх цими днями.
— Знаєте, як нас там славно приймали? І привітність була, і відгуки позитивні, і доброта.
— Так, так, ворожнечі не було ані граминки. Там і патріотів багато. Патріота Сходу, звичайно, не можна порівняти з патріотом Заходу. Там людина ризикує багато чим, навіть життям.
— А концерт який видали на День енергетика! І ми свої пісні там співали. Під час концерту світло "вибило", то глядачі встали і в такт мелодії нам в долоні плескали. Зал ніби посвітлішав від тої позитивної енергії.
— А найбільші враження залишилися від того, як діткам дарунки вручали. На нас дивились щирі очі. Такі очі не обманюють. Це нам великого оптимізму додавало.
— Зворушливо було, коли діти Гімн України співали хором і руки на серце клали. То — справжня надія, майбутнє України. Їхню свідомість потрібно формувати.
— А отаман Ткаченко який герой! Його Болотов до розстрілу засудив, а він, як істинний козак, вибрався із сепаратистського полону. Сина його бандити жорстоко катували, але, слава Богу, визволили з полону.
— Тільки там розумієш, що таке героїзм. Герої — це ті, що на передовій, ті, що там живуть, незважаючи на канонаду "градів", під осколками гранат і снарядів.
— А як отаман виступав! "Це банда Януковича розв'язала кляту війну. Розділила Донбас і Захід. Тепер ми бачимо, хто істинний брат — Путін чи ці хлопці-вояки, які віддають життя за нас!" — виголошував правду слухачам генерал.
— Ви б побачили, як дітки читали і раділи листам від наших учнів. Скрізь було видно, що серце отих юних "східняків" б'ється за Україну. Потрібен час, щоб з нас совєто-комунію вичавити. Такі зустрічі переконують, що волонтерський труд, ота наша доброчинність не минають безслідно.
ххх
Я проникаюсь отим животворним духом, який витає в повітрі. Вірю, що майбутнє України — це "наші" і "їхні" українські діти! Знаю, що за нами тягнеться отой гнилий хвіст комуно-совєтізму і страху. І тішуся тим, що волонтерська місія набирає нового змісту — не просто роздати макарони та консерви (хоч і це необхідно), а в свідомість "східняків" вкраплювати нашу дружбу, віру в Україну і той же український патріотизм і дух.
Хочеться про ці та інші реалії волонтерства знати більше. Звертаюся до Ігоря Верчука, голови районної ради.
— Ігоре Васильовичу, Ви вкотре на Сході?
— Я не рахую — мабуть, ця поїздка була шостою.
— Ви завжди одним маршрутом курсуєте?
— Ми їдемо туди, де нас найбільше чекають. Це різні міста і блокпости Луганської області.
— В цю поїздку Ви брали гурт артистів. То був “запит” звідти чи Ваша ініціатива?
— По-перше, Схід і вояки на передовій хочуть духовної й душевної "їжі". Останній наш вояж був спрямований в ідеологічне і гуманітарне русло. Ми представили бійцям, учням, колективам нашу патріотичну творчу програму і побачили, що в душах "східняків", як і в наших, живе Україна.
— На Вашу думку, проукраїнсько налаштованого населення там багато?
— Не помилюсь, коли скажу, що сприймає наш синьо-жовтий стяг 60-70 відсотків населення. Хоч декілька місяців тому ця цифра була такою ж — тільки навпаки.
Особливо це відчувалося під час проведення псевдореферендуму. Сьогодні у мешканців міст з'явилася довіра до Української армії.
— Ви ділилися досвідом про наше "західне" волинське життя?
— Так. Вони не можуть повірити, що у нас відкрився клуб, оновлений дитсадок. З'являються європейського типу сільгосппідприємства, адже там щодня бачать тільки руїни.
— А хоч світло їм подається?
— Цікаво, що аварійних відключень на кшталт наших немає. В нормальному режимі працює місцева ТЕС. Я наголошував, що ми терпимо ці та інші негаразди в ім'я миру.
— Всі волонтери розповідають про те, які булим раді діти дарункам, малюнкам і листам від наших учнів. Доречно, щоб наші учні брали участь у волонтерських акціях?
— Діти із задоволенням виконують волонтерську місію. Вони вчаться патріотизму і вмінню робити добро. То чудово, що освітяни міста і району активно включилися в цю благородну акцію. Ми, дорослі, маємо подякувати дітям за їх активну позицію і попросити вибачення перед ними, що мир не вберегли.
Вкотре хочеться низько вклонитися активістам волонтерського руху. Це — творчий колектив у складі Василя Марчука, Миколи Більшевича, Степана Петруся, екс-голови Ратнівської райдержадміністрації Лариси Цепух, наші невтомні "майданівці" Людмила Строкова та Сергій Козуля.
Велика вдячність — тим, хто надає допомогу безкоштовно і від душі: колективу "Галактики-авто", громаді села Тойкута, які зібрали гроші, міському та районному управлінням освіти, підприємцям і просто приватним особам, імена яких знає Бог!
— Волонтерство має перспективу?
— Доки йде війна, буде волонтерство. Ми вже маємо нові амбітні плани і мріємо про мирний 2015-й рік.
Розмову вів Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар