Вишиває, пише вірші… і співаєНевеличка чепурна хата, що стоїть в центрі села, влітку потопає у барвистих квітах. Господарка творить цю красу своїми руками. Як тільки прийде весна, порається на грядках, щоб тут добре почувались її улюблениці – білі ромашки.
Людмила Борисюк (на знімку), яка живе із сім'єю у цьому тихому куточку Білина, знаходить собі заняття навіть у холодну пору року. Як тільки ми зайшли у хату, вона з піднесенням почала розповідати про свої вишивки.
– Оце все, що тут зберігається, – говорить жінка, – я вишила своїми руками. Кожен стібок поклала на полотно своєю фантазією. А деякі малюнки запозичила із журналів.
В кімнаті можна побачити не лише вишиті сорочки, а й інші роботи майстрині, які вона з любов'ю виготовляла. Адже у зимові дні, коли немає роботи на городі, Людмила Йосипівна мережить свої візерунки на полотні.
Сільська трудівниця, крім вшивання, захоплюється поезією. Любить не лише перечитувати відомих авторів, а й сама творить вірші.
– Пишу про своїх синів, природу, людей, яких я добре знаю. До мене не раз заходить Тетяна Відник, яка давно кохається у піснях. Я їй вірші свої читаю, а інколи й співаю їх.
Людмила Йосипівна із схованки дістає товстий зошит, де записані вірші. Переглядаю сторінки, дрібно списані, і відчуваю, що кожний рядок "дихає" любов'ю до рідного краю, України, яку вона возвеличує у поезії:
Україна, моя Україна!
Мила серцю сторона…
Така краса, як у казці.
Тільки топчуть та плюндрують
Бандюги прокляті.
Багато віршів авторка написала й про своє село, де вона народилася і живе:
Так гарно на селі:
І поле, гай і солов'ї.
Тут озеро глибоке, наче око…
Лише той, хто над усе закоханий у край, де живе, може сказати:
Тут люди щирі, працьовиті.
Це – мій Білин, моє село,
Найкраще в цілім світі!
А скільки теплоти, бентежності і щирості вкладено у вірш "Ромашка":
Ромашко! Квітко моя мила,
Яка ти гарна і красива.
Яка ти скромна й ніжна.
Моя ти, квітко білосніжна.
Чому ж зажурена така
Стоїш посеред поля?
Чиясь нечистая рука
Зламала тобі долю?
Не плач, ромашечко моя,
Прилечу до тебе я.
Із пелюсток твоїх сльозоньку
Зберу собі я у долоньку
Й розвію тугу і печаль.
– Раніше, – каже Людмила Борисюк, – ми жили у Ковелі, а зараз перебрались у село. Хочеться ближче бути до землі, ходити по ній босоніж. Мені тут дуже подобається, бо гарна природа, посеред села — чудове озеро.
Людмила Борисюк про свою творчість розповідає із піднесенням.
– Так буває, що на городі, коли полю грядку, з'явиться у пам'яті поетичний рядок, а деколи і цілий вірш. То я швиденько біжу до хати, щоб не забути.
Сільська поетеса складає вірші, як тільки випаде нагода. А ще вона час від часу читає їх під час святкування Дня села у сільському будинку культури.
Людмила Йосипівна не досягала у своїй творчості високої майстерності, як досвідчені і відомі поети. Але дуже відрадно, що знаходить у віршах те, що прикрашає нашу буденність, робить її привабливою, цікавою. Адже творчість для неї – маленьке віконечко, де так багато світла і радості для душі.
Степан СКОКЛЮК.
Залишити коментар