"Моє село - як гарна пісня..."Кожна людина, як кажуть, по-своєму цікава вже тим, що живе на цьому світі, багато знає і бачила на віку. І про кожну можна не тільки писати повість, а й захоплюючий роман.
Руслана Килиба – звичайна жінка, яка все життя прожила у Гішині, виростила і виховала дітей, утримує власне господарство. Здавалося б, нічим не примітна. Але має свою думку на довколишнє життя, об’єктивно оцінює події, що відбуваються. Сьогодні вона відповідає на запитання журналіста.
– Руслано Іванівно, як відомо, у минулі роки Ви працювали у дитячому садочку Ковеля, а жили у селі. Не важко було поєднувати домашнє господарство і роботу у місті?
– Не знаю, чи могла б зараз так працювати, але тоді я залюбки трудилася і у дитячому садочку , і вдома. Повірте, було дуже цікаво. Те, що мені доводилося постійно спілкуватися з маленькими діточками, тішило і захоплювало.
Прийдеш у садочок, а там своїми милими оченятами на тебе дивляться дівчатка і хлопчики. Після такої зустрічі забуваєш домашні турботи, негаразди.
Я завжди із дитячого садочка, де тривалий час працювала, приносила додому радість, втіху, що «позичала» у своїх гарних, чудових діток.
– Кажуть, що дуже щаслива та людина, яка на світ навіть у старшому віці дивиться і радіє йому так, як дитина…
– Так. Вже й тепер, коли не працюю у дитячому садочку, я інколи радію життю, як та дитина. Може, це передалося від тих маленьких «сонечок», яких виховувала двадцять шість років? Хто знає.
– А Ви, Руслано Іванівно, любите своє село, в якому живете з дня народження? Не хотіли б переїхати в іншу місцевість, поїхати, скажімо, за кордон? Мабуть, надокучило постійно клопотатися на своєму обійсті, годувати живність.
– О, ні, навіть про це й говорити не треба. Село, що потопає у зелені, квітучих садах, похилих вербах, – то моя стихія. Уявіть тільки поблизу нього, у густих верболозах, пробігає річка Турія. А які тут луки, дерева!
– А що тримає Вас у цьому селі?
– Я люблю людей, які тут живуть, поважаю їх за доброту, лагідність, щирість. Всі тут, наче мої родичі, добре знайомі. Мені завжди хочеться кожному допомогти знайти вихід із складної ситуації, щось порадити. Завжди прикро, коли дізнаюся, що в тій чи іншій родині є якісь неприємності.
– Ви, наскільки я знаю, – депутат сільської ради. Отже, не байдужі до проблем не тільки Гішина, а й Доротища. От, скажімо, якби мали можливість щось змінити у благоустрої цих сіл, щоб краще жилося селянам, як би діяли?
– Дуже хочеться, щоб наша річка, що пробігає біля села, тішила людей своєю чистотою, не була забруднена, як зараз. Як це зробити? Думаю, що цю тему треба обговорити спільно з нашими депутатами. А, можливо, навіть зібрати людей і з ними порадитися. Зробити річку чистою не так і просто. Адже її забруднюють підприємства міста. Але, на мою думку, і жителі села могли б щось зробити. Скажімо, очистити від рослинності берег, поглибити русло.
– Руслано Іванівно, а якими Ви хотіли б бачити села в майбутньому?
– Хотілося б бачити впорядковані вулиці, з гарною школою. Адже у нашому селі за 30 років не збудовано жодної споруди чи будинку. Правда, дехто вже будує нові будинки. Хочу, щоб у Доротищі, нарешті, реставрували храм, який має давню і цікаву історію. Як сільський депутат, мрію, щоб у Гішині зробили впорядковану дорогу.
У Доротищі не до кожної вулиці підведено газ. Тож хотілося, щоб кожний житель тут мав «блакитне паливо». Звичайно, якщо для цього знайдуться кошти. Потребує ремонту приміщення сільської ради, слід замінити підлогу у будинку культури.
Мене як сільського депутата турбують й інші проблеми нашого життя. Хотілося б, аби вони якнайшвидше були вирішені. Саме тому й вирішила балотуватися кандидатом на посаду Доротищенського сільського голови.
– А чим Ви, Руслано Іванівно, захоплюєтесь?
– Люблю співати. Беру участь у церковному хорі.
– Якщо Вас, Руслано Іванівно, оберуть сільським головою, здійсните те, що задумали?
– Так, бо щиро прагну, щоб наші села були гарними, привабливими, радували затишком, благоустроєм.
Розмову вів Степан СКОКЛЮК.
Залишити коментар