"Дякую долі за те, що маю..."Наш співрозмовник – Заслужений працівник культури України, директор Ковельської централізованої бібліотечної системи Галина БОЖИК.
– Галино Михайлівно, наша розмова відбувається напередодні Всеукраїнського дня бібліотек. Це – професійне свято Вас і Ваших колег. Але водночас воно не байдуже мільйонам українців, які не уявляють свого життя без друкованого слова. З яким настроєм зустрічаєте свято?
– Настрій діловий, робочий, хоч якоюсь мірою і піднесений, адже свята не кожен день бувають.
– Не секрет, що сьогодні розвиток суспільства іде шляхом матеріалізації, збагачення, а культура і книга у декого відходять на другий план.
– Не можу з цим погодитись. Суджу по нашій бібліотеці. Абонемент залишається на рівні минулих років. Інша справа – читальний зал: Інтернет забрав частину відвідувачів.
– То що: комп’ютер несе в собі загрозу зникнення книги?
– В жодному разі! Книга – це першоджерело, в якому пульсує інформація та з якого «витікають» знання. Можна пити воду з кухонного крана, але ви завжди будете хотіти чистої цілющої води з криниці. Комп’ютерна інформація – це перероблений, бездушний продукт, і цінність його не йде ні в яке порівняння з вічно животворною, душевною енергією книги.
– До речі, книжковий фонд у центральній районній, сільських і міських бібліотеках поповнюється?
– Гріх скаржитися. Діє обласна Програма підтримки книговидавництва. Районна влада постійно турбується про поповнення книжкового фонду: тільки нинішнього року з районного бюджету для цього виділено майже 60 тисяч гривень. Отже, маємо можливість придбати і художню, і науково-популярну, й історико-краєзнавчу літературу, в тому числі місцевих авторів.
– Цікаво, а масштаби видання творів цих авторів можна порівняти з минулими роками?
– Порівнювати складно. За радянської влади вийшли друком фактично одна історико-краєзнавча праця – збірка нарисів «Волинська область» і поодинокі книги місцевих авторів. Сьогодні видаються десятки книг на місцевому рівні.
Приємно відзначити, що за останні роки побачило світ чимало книг з історії рідного краю. Плідно тут працюють Микола Вельма, Дмитро Корнелюк та й Ви, Анатолію Володимировичу.
Впевнено виходять на літературну орбіту Георгій Ідрісов, Яків Лавренко, Любов Карасовська, Валентина Остапчук та інші. Захоплює поезія Ніни Шугніло. Прикладом для наслідування їм служить творчість нашої землячки Ніни Горик, члена НСПУ, Заслуженого журналіста України Степана Скоклюка.
Активізувалась робота з видання книг про історію, долю і славу Ковельщини, матеріали для якої готують бібліотекарі, вчителі, інтелігенція по всіх селах району.
– Хто допомагає Вашому храму знань вижити і бути на рівні?
– Про храм Ви гарно сказали, бо ж дійсно – бібліотека є святинею культури. І добре, що наша районна влада: голова районної державної адміністрації Іван Смітюх, його заступники Борис Андріюк та Андрій Мигуля, голова районної ради Петро Якубук, депутати райради дбають і допомагають бібліотекам матеріально й морально. Тому їм подяка не лише від бібліотекарів, але й від читачів району та міста. Маємо підтримку і з боку окремих меценатів та спонсорів. Так і має бути в цивілізованому суспільстві.
– До слова: а повноцінне суспільство у нас є? Якщо є, то як активізувати його інтелектуальний потенціал?
– Просто. Кожен має почати з себе. Зверніть увагу: Ви показуєте пальцем на когось, хтось має щось створити, а при цьому Ваші три пальці спрямовані до серця. Хто забороняє впливати на політику країни, будувати сучасне суспільство, сіяти добро і любов на Землі?
– Але ж на сучасному етапі немало українців проповідують матеріальні, а не моральні цінності.
– Колись прозріють, як зрозумів на смертному одрі сенс буття біблійний цар Соломон, який прорік, що усе тлінне, лише душа вічна. Великі гроші – це велике зло. Їх має бути стільки, скільки необхідно для життя. Бог не хоче, щоб ми були злидарями. Але, погодьтеся, що мільярди доларів не завжди здобуваються чесним шляхом. І вони не приносять щастя.
– На долю не скаржитесь? Носити звання «Заслуженого» приємно?
– Ніколи не шкодувала, що обрала професію бібліотекаря. Бібліотека – це дійсно храм, а бібліотекар у ньому – служитель культури, мови, знань. Тут особлива таємнича тиша і незрівнянний дух книг. Мені не раз пропонували «вищі» посади, та я відмовлялась, про що також не шкодую.
Про присвоєння високого звання теж скажу без лукавства. Спочатку було почуття радості і піднесення. А тоді зрозуміла, що це ще й велика відповідальність, тому прагну працювати краще. Вдячна колективу, який підтримує мене і намагається зробити усе, аби наш «храм» і в цілому всі бібліотеки були найкращими. Не маю великого матеріального багатства, зате є духовне, яке ближче до Царства Божого. Тому й дякую долі за те, що маю.
– Що хотіли б побажати колегам, усім нам напередодні Всеукраїнського дня бібліотек?
– Передусім – здоров’я, миру, благополуччя! Хай Господь дарує кожному із нас Віру, Надію, Любов, впевненість у завтрашньому дні, дороговказом до якого служить її Величність книга!
Розмову вів Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: директор Ковельської централізованої бібліотечної системи Галина БОЖИК (четверта зліва) з колегами.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар