Історію Поворська пишуть душеюВ Поворську школу я завітав на творчу зустріч з учнями. І… був здивований, зачарований і вдячний.
З перших хвилин Олена Дерев’янчук мене повела в шкільну світлицю і музей історії села.
З досвіду знаю, що до музеїв у декого часто-густо руки не доходять. Чи не через це зруйнували і не хочуть відродити музей ковельської міської освіти? Тривалий час не добудовується історичний музей міста, де (соромно повторювати!) до сих пір немає елементарного туалету. Хоч виходить мені соромно і прикро про ці речі писати, а комусь не соромно ігнорувати наші міські надбання і пам’ять.
Але це так, до слова. Шкільна ж світлиця у Поворську мене приємно дивує кількістю експонатів із життя та побуту селян. Вас «зустрічають» ткацький верстат, ступа, праски, постоли, десятки і сотні інших речей. Особливу увагу привертає одяг початку ХХ століття. Від старовинних рушників віє рідним, теплим і поліським. А ще – вишиванки і картини місцевих художників.
Але світлиця – це тільки прелюдія перед входом в головну кімнату, де облаштований музей історії села, що носить звання «зразкового».
В музеї – древні крем’яні знаряддя праці, знайдені на території села, зброя часів Першої світової війни. Багатим матеріалом репрезентований партизанський рух часів Другої світової війни. Особливої уваги заслуговують наукові дослідження на тему: «Історія однієї будівлі». В цій роботі – унікальний матеріал з історії католицького костелу, його переобладнання в радянські часи під клуб. Не забута в музеї історія рідної школи.
Окремі експонати просто-таки вражають. Скажіть, де ви ще бачили набір сірникових коробок із зображенням всіх імператорів Росії? Серед колекції грошових знаків є польська купюра, на якій зображений поворський дуб (!). На цьому дереві в Першу світову знаходився спостережний пункт поляків, і біля нього зупинявся знаменитий герой Польщі Пілсудський. Дуба знищили «перші совєти», але пам’ять залишилася.
Не забуто знаменитих односельчан і видатних особистостей, що вчились і закінчували Поворську школу. Серед них – мудрий і знаменитий художник із світовим іменем Віктор Крижанівський. Картини із сюжетами на теми дохристиянських богів і вірувань зачаровують. Здається, художнику відкрився Космос, звідки той черпав інформацію. А ще Крижанівський – поет.
Не менш знаменитий поворчанин – письменник Йозеф Земба. Живе він в польському Любліні, але пише про своє рідне село цікаві книги. В Києві Поворськ представляє Надія Смолярчук – старший науковий співробітник музею-меморіалу Великої Вітчизняної війни. Випускник школи Володимир Войтович очолює обласну раду Волині і т. д. Словом, є чим пишатись поворчанам.
Дослідницький та пошуковий матеріал гарно оформлений і упорядкований, як-то кажуть, «по науці».
Приємно бачити опис історії села, який майже готовий для використання в майбутній книзі «Ковельщина – історія, слава і доля».
Люблять поворчани свою землю, своє село. Подарунком для душі лунала пісня – гімн про рідне село, виконана аматорами сцени.
– Як Ви досягли такого успіху? – цікавлюсь в Олени Макарівни, організатора і натхненника музею історії села.
– А ми самі не «спимо» і дітям завдання даємо. Мовляв, розпитуйте батьків і дідусів про родину свою, шукайте на горищах старовинну всячину.
– А як дітки сприймають ті додаткові навантаження?
– Ой, Анатолію Володимировичу, як це треба! Ми ж забуваємо іноді все і вся. Уявляєте, дівчинка запитує: «Що це таке?». Я відповідаю: «Праска. Туди засипаємо гаряче вугілля».
А дівчинка здивовано: «А де ж електрошнур?..».
І смішно, і гірко. Бо не тільки про праску забуваємо, але й про рід і рідних своїх.
А я собі думаю: можливо, і потрібен сучасний електрошнур, щоб від минулого він підключався до мізків бездушних чиновників? А чим будити, коли слово не діє?
Мої думки перебиває Надія Чернець – вчитель історії і завідувачка світлиці:
– Ви знаєте, як знайшла на городі старовинне крем’яне тесало, то серце мало не вилетіло від радості.
– А ми і «чорних» археологів підключаємо. Кажемо, нащо вам та чи інша залізяка? В музеї вона буде цін
ним експонатом. І ті хлопці приносять якісь баклажки, гвинтівки, каски тощо, – знову ділиться зі мною «технологією» успіху Олена Макарівна.
Розповіді цілющою водою переливаються у мою душу. Хочеться слухати й слухати.
І Олена Дерев’янчук, і Надія Чернець є подвижниками важливої справи. Від них не відстають бібліотекарі Ольга Ващук, Віра Сухацька і Ніла Карплюк. І повторюю: за ними – загін учнів-краєзнавців.
Те, що роблять в Поворську, потрібно показувати і розказувати всім. Це архіважливо для розуміння сьогодення і будівництва майбуття. Чув я і добре слово про Андрія Мигулю – заступника голови райдержадміністрації, який не стоїть осторонь важливої справи.
Творча зустріч, в якій взяли участь учні і окремі вчителі Поворської школи, таки вдалась. Словом, коли у якусь справу вкладено душу, там є радість і перемога. Там наше українське житиме вічно, «не вмре, не загине».
Анатолій СЕМЕНЮК,
голова міськрайорганізації Національної спілки краєзнавців України.
НА ЗНІМКАХ: під час творчої зустрічі у Поворській школі; ознайомлення з експонатами музею.
Фото з архіву Поворської ЗОШ.
Залишити коментар