Береже лісник діброву...Ліс… Дивна краса, якою хочеться любуватися у будь-яку пору року. А для Миколи Старушика, що працює лісником у Замшанському лісництві, – це просто робоче місце, де можна оглянути, як ростуть дерева, намітити, де посадити саджанці.
Микола Старушик працює у лісі понад тридцять років, за цей час він багато звідав різних приємних і неприємних ситуацій, мав зустрічі не тільки з добрими людьми, а й з тими, хто приходить у ліс із лихими намірами.
В селі багато людей за цей тривалий час зверталися до нього, щоб допоміг у будівництві, придбати матеріал для ремонту приміщень.
На запитання, чому він пов’язав свою долю із лісом, Микола Йосипович розповідає, що жив біля діброви. Звісно, ще коли був хлопцем, не раз ходив сюди по гриби, збирав ягоди. Цікаво було, як тут під деревами знаходив цілі «гурти» білих грибів, приємно йти додому із повним кошиком боровиків.
Батько все життя працював лісником, тож, зрозуміло, Микола ще з малих літ перейнявся красою, принадою гомінких дібров. Потім навчався у Шацькому лісовому технікумі. Закінчив його успішно, і коли батько пішов на пенсію, почав господарювати на його ділянці. Тепер проводить своє життя у гомоні дубів і беріз, старається, щоб росли нові насадження, щоб ніхто не посмів і не зміг незаконно зрізати жодного дерева.
Робота лісника – не з легких. Адже треба доглянути дерева на площі 654 гектари. Ця «невеличка» ділянка тягнеться від Замшан і аж до Запілля. За день й половини цієї площі не обійдеш. Звичайно, ліс потребує щоденної турботи.
Зараз, в основному, роблять рубки догляду. Стежать за лісом, що росте самосівом у болоті. Там проріджують дерева, щоб сформувати гарний деревостан.
– Цього року проводиться таксація лісу. Тобто вимірюємо ширину, висоту деревини і співставляємо з аналогічними показниками, зробленими десять років тому, – каже лісник ДП «Ковельське лісове господарство» Микола Старушик. – Ця робота вимагає багато уваги і старання. Адже треба кожне дерево оглянути.
Микола Йосипович й садить ліс. За рік висаджують тут 5–6 гектарів. Самотужки і гуртом з іншими, хто допомагав, він посадив 30 гектарів, а, може, й більше.
– В лісі завжди знайдеться робота. Проводимо планове вирубування, тобто частину зрізуємо, а частину насаджуємо. Треба зробити все, щоб кожне дерево не пропало, а дало користь, – розповідає лісник. – Та й саджанці потрібно старанно доглянути. Влітку стежимо, щоб люди не чинили шкоди лісу, берегли ягідники. Непокоять нас і проблеми фауни, зокрема, зменшення у лісі чисельності зайців. Ліс – це живе золото нашого краю.
Степан СКОКЛЮК.
Залишити коментар