У нашому місті мешкає Андрій Сколубович – майстер з виготовлення незвичайного музичного інструмента історія якого походить із язичницької давнини. Цей інструмент – палиця-дощовиця. Її ще називають “хмарою”, “флейтою” або “посохом дощу”. Використовувалась вона у багатьох шаманських культурах. Карпатські мольфари чарівники з її допомогою, лікували людей, впливали на погоду.
У палиці-дощовиці можна почути розкотистий гуркіт грому і монотонний шум затяжного дощу, удар важкої хвилі і тихе булькотіння гірського джерела. Коли закриваєш очі, слухаючи дощовицю, опиняєшся десь далеко-далеко від реальності, і здається, шкірою відчуваєш вологу, чуєш запах води...
Ми розпитали Антона, як йому це вдалося – підкорити стихію, заточити її у свої “посохи дощу”, перетворивши на музику…
– Антоне, як давно ти займаєшся створенням таких музичних палиць?
Від першої спроби минуло, мабуть, років п’ять, адже не зовсім вдало вийшло, проте інтерес від того лише зміцнів, а помилки обернулись для мене досвідом. Потім були друга, третя спроби... Ідеї народжувались, формувалися в конкретні способи.
Але відсутність матеріалу в достатній кількості заважала повністю реалізувати задуми. Аж доки одного разу я не натрапив на величезну галявину з борщівниками – там їх сотні, завбільшки 4 метри (саме ця рослина слугує “матеріалом” для виготовлення інструмента). От тоді все і почалося.
– У кого ти навчався цьому ремеслу? Чи багато знаєш майстрів цієї справи?
Власне, дощовиця, яку вперше побачив у друга-музиканта, стала основою інформацією про її будову. Тримаючи цей, оповитий містикою, інструмент, я прагнув зрозуміти, як можна відтворити подібне. Далі крок за кроком були експерименти, помилки, відкриття. Деякі секрети повідали майстри. А майстрів зовсім небагато. Знаю кількох людей, які робили такий посох одноразово, і зовсім мало є тих, для кого це стало основним ремеслом.
– Як триває процес створення дощовиці? Що всередині неї? Як тобі вдалось приборкати стихію?
– Основою інструмента стає туба з пустотілих стовбурів рослин – кактуса, бамбука, соняшнику. Я використовую борщівник, що росте в нашій місцевості. Збирати “врожай” найкраще взимку – рослина природним чином віддала останні краплі життя, добре висохла і позбулася отрути, яка в ній містилася в період цвітіння. Отже, рослина готова стати провідником до світу музики дощу.
Очищена заготовка пронизується перетинками, що нагадують кручену драбину. «Сходами для дощу» слугують гострі довгі шипи рослин - глоду, акації. При використані кактуса підійдуть його власні голки. Також використовують штучно вироблені дерев’яні палички. Всередину насипають зернята, камінці, пісок та інші “дрібнички”. Кінці туби закривають кришками – і “будинок дощу” готовий!
Далі йдуть обробка для захисту від вологи і декор, аби приборкана стихія відчувала себе, як у власній оселі.
– Де можна почути “мову” твоїх дощовиць? Для кого ти їх виготовляєш? Чи знаєш, в чиї руки вони потрапляють?
– Друзі бавляться моїми дощовицями. Сподіваюсь, згодом всі матимуть хоча б по одній. Ті, дощовиці, що в продажу у сувенірних кіосках, підуть дорогою своєї долі – не знаю, для кого вони шелестітимуть. Але впевнений, якщо одна дощовиця здивує хоча б одну людину, того достатньо, щоб сказати: «Сенс є».
Роблю інструменти на замовлення для музикантів – людям властиво вплітати звуки природи в мелодії власних переживань. Кожен такий інструмент має свій звук, і кожен видобутий звук унікальний, як і кожна мить в житті, тому музики цінують цю «флейту дощу» за її здатність створювати дивовижну атмосферу – відчуття неповторності буття.
Дарія ГАЛІЙЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Антон СКОЛУБОВИЧ під час заготівлі матеріалу для виготовлення оригінальних музичних інструментів; готові “посохи дощу”.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар