Варвари ХХІ століття17 липня в районі міста Тореза Донецької області збитий літак "Боїнг-777" малайзійських авіаліній (за попередніми даними, з допомогою зенітно-ракетного комплексу "БУК", який знаходився на території підконтрольній терористам із так званої "ДНР"). Всі пасажири загинули, а це – майже 300 чоловік, громадян Голландії, Малайзії, Австралії, Індонезії, Великої Британії, Німеччини, Філіппін, Канади, Нової Зеландії.
В даний час українська влада за участю представників світової спільноти проводять обстеження місця катастрофи з метою встановлення її причин. Ходу розслідування всіляко заважають бойовики і терористи, які, судячи з усього, хочуть замести сліди страхітливого злочину.
Дикунська поведінка варварів ХХІ століття викликає глибоке обурення міжнародної громадськості, політиків, журналістів. Ось як про це написала відома волинська журналістка Галина Світліковська:
"Кадри страшні, але ще більше приголомшують дикунські коментарі свідків цієї надзвичайної події. Долинають голоси жінок, дітей, які втішаються доблестю терористів, захоплено вигукують, сміються. Що сталося з цими людьми? Коли вони перетворилися на таких жорстоких недоуків? А ми ж кажемо, що захищаємо на Сході України своїх братів. Як жити нам разом із ними в одній державі далі, як жертвувати своїми дітьми, виряджаючи їх під Донецьк і Луганськ, як затягувати паски, терпіти нестатки, відбудовуючи зруйновані міста і села?!"
Свого обурення дикунською поведінкою новітніх людожерів не могла стримати ковельчанка Олена Мокроусова. І хоч її вірш був написаний дещо раніше – після збитого українського військово-транспортного літака АН-26, суті справи це не міняє: автор висловлює почуття тисяч наших земляків, які гнівно засуджують розбійницькі акції терористів та їх московських покровителів, глибоко сумують у зв'язку із загибеллю сотень безневинних людей.
Збили літак на крайній висоті
ПЗРК чи росіян гармати.
Літак горить… А люди молоді
Кричать: "Ура!" – як діти-немовлята.
Ура!.. Ви розумієте?... Ура!..
Літак горить і в полум'ї палає,
А їм – ура! А їм – весела гра.
Невже насправді і душі не мають?
Ну, хай не треба Україна їм.
Ну, хай в Росію серцем закортіло.
Але життя на цій землі жили,
На цій землі їх мати народила.
З оцих криниць вони воду пили,
На ноги встали, перший крок ступили.
То як же так, ким тут вони були?
Чому їх душі каменем зчерствіли?..
Я плачу край екрана - і молюсь:
Спаси вас, хлопці, - льотчики крилаті!
Ви полетіли, щоб таку ось гнусь
Своїм життям і серцем захищати.
Хай Бог врятує вас, спасе, коли
Здається це насправді неможливим!
Ви соколами в це життя прийшли!..
А ті… зродились яблуком червивим.
Згниють і не залишать по собі
Ні пам'яті, ні слів подяки добрих…
А соколятам Бог наш допоміг…
Живі… Молюсь за ясний для них обрій!
Залишити коментар