Катеринин лист про вишиту мрію«По вірі вашій і воздасться вам!»... Катруся Іванова із Голоб – інвалід дитинства, має І групу, але вірі та життєлюбності у неї варто повчитися. Вона щиро вірить, що світ не без добрих людей. І їй воздається... Так, на концерт до Дня Незалежності Катерина вбереться в омріяну вишиванку, подаровану благодійним фондом “Патріот Волині”, та куплені мамою намисто і сережки.
“Я – інвалід дитинства. Двадцять чотири роки на інвалідному візку. Моє вікно у світ — телевізор. Нещодавно побачила, що Ви дітям-інвалідам подарували вишиванки.
Мене возять на концерти в будинок культури, в церкву. І я хотіла б одягнути вишиту блузку, якої за свою пенсію ніколи не зможу купити. Я прошу Вас подарувати мені вишиванку. Нехай Бог сторицею віддячить Вам за доброту і щедрість. Я знаю, Ви допомагаєте дітям-сиротам і інвалідам. Із нетерпінням чекаю.
Катя ІВАНОВА, інвалід І групи дитинства, Голоби”
Вже напередодні Медового Спаса дівчина-усмішка, як називають її знайомі, від благодійного фонду “Патріот Волині” отримала свою вишиванку.
Навесні 24 роки тому у родині Іванових сталося диво: на світ з’явилася маленька дівчинка. Її мамі Ірині тоді було років 16 чи 17. Крихітка виглядала здоровою, та за кілька місяців радість у хаті Іванових змінилася смутком.
«Катрусі не було ще й року, коли я занепокоїлася. Вона не сідала, її постійно нудило. Почутий діагноз приголомшив: “У вашої Катрусі дитячий церебральний параліч”, – пригадує Ірина Іванова і похапцем, щоб не побачила донька, витирає сльози.
Шукали порятунку, де могли. Коли Катрусі минуло п’ять чи шість років, завдяки німецькій благодійній організації поїхали на лікування до Ганновера. Операція, два місяці реабілітації. Та ніжки вперто не хотіли слухатися...
Тижні, місяці, роки лікування. Зі всіх сил рідні намагалися врятувати дитя, а тата поруч не було.
«Він пішов, коли почув про ДЦП. Навіть аліментів недоплатив», – каже пані Ірина, інвалід загального захворювання.
– Завжди мріяла ходити. Боролася до останнього, але марно... Та потихеньку живу, бо маю у серці віру в Бога і поряд –добрих людей, – каже Катя.
Вона закінчила одинадцять класів, за що вдячна вчительці Марії Пікулі, яка приходила до дівчини додому.
– Дуже любила українську мову і літературу. Іноді дописую в районну газету. Зазвичай пишу про свою церкву святих Петра і Павла, де настоятелем отець Андрій Цех і де вже п’ять років співаю у хорі. Допомагає мені з текстами завідувачка селищної бібліотеки Валентина Січкар. До речі, лист у благодійний фонд «Патріот Волині» ми теж писали разом, – розповідає Катя.
Хоч дівчина «прикута» до інвалідного візка, відлюдьком її аж ніяк не назвеш. У неї багато подруг, уже деяких навіть заміж повіддавала.
– Ось подивіться, – Катруся показує фото в альбомі. – Це мене сусідка на весіллі обтанцьовує. А ось сусіди мене в коровайниці кликали... От ще одна подружка заміж вийшла, тепер уже Артемчика народила. Я до них як прийду, то йому і мама не потрібна, аби було моє волосся...
– Та її у хаті не втримати, – зізнається мама, а Катруся на її слова сором’язливо усміхається й здоровішою рукою поправляє подаровану вишиванку. – Ми скрізь ходимо: на концерти, на перше вересня та останній дзвінок, на дискотеки, на весілля в “запорожці” й щонеділі – до церкви. А чепуритися вона як любить, – показує чималу торбину із косметикою й прикрасами пані Ірина.
Родина, церква, друзі та Інтернет – наріжні камені, на яких тримається світ дівчини в інвалідному візку. До речі, подарований цієї весни ноутбук Катя Іванова освоїла за якихось два місяці.
– Ходімте, нашу церкву побачите, – несподівано каже Катерина, – а заодно розповім, про що мрію.
Дівчина у візку, вбрана у вишиванку, подаровану благодійним фондом «Патріот Волині», веде мене дорогою від її хати до центру селища. Яма на ямі, гравійка, яка розлітається врізнобіч, коли поряд проїздить машина… Це дорога?
– Обережно! Я стільки разів тут у візку колеса проколювала. Хоч бережу його, бо старенький. Шість років тому його привіз із Німеччини зять моєї вчительки. За пенсію купити новий годі, хіба добрі люди подарують. Було б легше, якби мене почули і відремонтували оцей шматок дороги.
Дорогою до церкви дівчина зізнається, що знайомство з отцем Андрієм додало у її життя ще більше віри і людського тепла.
– Золота хористка, – каже отець Андрій. – Хоч Бог не дав здоров’я, але вона це компенсує ентузіазмом. Дні, коли Каті з мамою не було на службі, можна на пальцях порахувати. Вона в нас єдина прихожанка на візку, але ми облаштували пандус.
– Я ніколи б не побажала людям такої долі, як у мене. Але закликаю вірити, що світ не без добрих людей. Я дуже сподівалася, що мені до Дня Незалежності подарують вишиванку, і це сталося, – каже дівчина.
Катя Іванова любить життя таким, яким воно є, бо знає: «блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують. Блаженні милостиві, бо помилувані будуть. Блаженні чисті серцем, бо бачитимуть Бога».
Ореста ДЗВОНАРКА.
НА ЗНІМКУ: Катерині ІВАНОВІЙ дуже пасує подарована “Патріотом Волині” вишиванка, а також – квіти і усмішка.
Фотомонтаж автора.
Залишити коментар