— День усиновленняДорогі ковельчани!
Щиро вітаю Вас із Днем усиновлення – святом родинного затишку та дитячої надії!
Вітаю усіх, хто причетний до цього свята: усиновителів, прийомних батьків, працівників служб у справах дітей, центрів соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді, працівників дитячих будинків. Дякую всім, хто розуміє, наскільки важливим є виховання дітей у повноцінних родинах!
Сил, натхнення і терпіння бажаю тим, хто зважився на рішучий і відповідальний крок – стати батьками-вихователями для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Нехай у Вашому домі завжди будуть затишок та родинне благополуччя, а у нашому місті зростають щасливі діти!
З повагою –
Олег КІНДЕР,
міський голова.
30 вересня в Україні відзначається День усиновлення – свято добра та дитячої надії.
Щиро дякуємо всім, хто долучився до цієї благородної справи, хто зігрів маленькі серця теплом та ніжністю люблячої родини.
Ви дали кожній дитині, яка зростає у
Вашій сім’ї, найважливіше – щастя мати родину, відкрили дитині своє серце, розділили з нею свою любов і душевне тепло.
Хай повняться дитячим щасливим сміхом Ваші домівки, ростуть здоровими і успішними діти. Хай щедрість та милосердя Ваших душ заради дітей примножуються з кожним днем, а Віра, Надія і Любов ніколи не покидають Ваші серця!
З повагою –
Борис Андріюк,
перший заступник голови райдержадміністрації;
Петро Якубук,
голова районної ради
Кожна дитина повинна вих
овуватися в родині, відчувати любов, турботу й підтримку близьких людей, розуміти, що вона потрібна. Втім, не завжди у зв’язку із життєвими ситуаціями дітлахи мають власну родину. То яка саме сім’я потрібна сироті? З ким вона почуватиметься у
безпеці і буде щасливою?
Робота служби у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради неодноразово відзначалася головою облдержадміністрації Борисом Клімчуком як одна з кращих в області. Чи дійсно у тих, хто несе відповідальність за обділених долею неповнолітніх, все під контролем? Наша співрозмовни
ця – начальник служби у справах дітей виконавчого комітету міської ради Жанна ВЕЛЬМА.
– Яка кількість дітей нині проживає у ковельських прийомних сім’ях чи дитячих будинках сімейного типу?
– В місті функціонує 2 дитячі будинки сімейного типу та 3 прийомні сім’ї, у яких виховується 17 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Служба у справах дітей постійно стежить за тим, у яких умовах живуть та виховуються діти.
– Чи впевнені Ви, що цим дітям дійсно живеться добре? За якими критеріями це
оцінюєте?
– Разом із спеціалістами м
іського центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді відвідуємо сім’ї, обстежуємо умови проживання, з’ясовуємо чи є у дитини окреме ліжко, місце для виконання домашніх завдань, якщо це школяр. Цікавимося як діти проводять своє дозвілля.
Крім того, з ними спілкується психолог. Прийомні діти не перебувають завжди в домашніх умовах, а відвідують школи, дитячі садки, вони знаходяться на виду в громадськості. І якщо є якісь проблеми, педагоги чи вихователі можуть це помітити у поведінці дитини або спілкуючись з нею. Тобто соціальний супровід ведеться постійно.
– Як часто спілкуєтеся з дітьми, усиновителями чи опікунами?
– Спілкування з дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, та опікунами проводиться систематично. Питання правового та соціального захисту дітей даної категорії стоять на контролі у нашій службі.
Ми стежимо за своєчасністю соціальних виплат, надаємо сім’ям консультації. Контролюємо своєчасність медичного обстеження дітей, оздоровлюємо їх у таборах відпочинку на безоплатній основі.
Аби не допустити зловживань чи порушень житлових або майнових прав дітей, опікуни (піклувальники) щорічно інформують нас про цільове використання коштів, які виплачує держава.
– Які проблеми у таких родинах мають місце найчастіше?
– Найчастіше батьки усиновлених дітей та дітей, взятих під опіку, зустрічаються з проблемами спадкових хвороб, які проявляються у дитини згодом, з генетичними проявами характеру.
Виникають і проблемні моменти, хоча між батьками і нащадками бувають проблеми і в рідних сім'ях. Деякі з них неминучі, тому що пов'язані з кризами дитячого розвитку, але більшості з них можна уникнути. У цьому випадку допомагають терпіння, спостережливість і бажання краще пізнати психологію дитячо-батьківських стосунків.
– На Вашу думку, що саме впливає на зростання кількості покинутих напризволяще дітей?
– Серед факторів, які впливають на поширення соціального сирітства, можна виділити дві ланки: внутрішньо-сімейні – безвідповідальне ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, вживання батьками алкоголю, наркотичних засобів, злочинна діяльність та агресивна поведінка батьків.
До загальнодержавних можна віднести бідність сімей, які виховують неповнолітніх дітей, відсутність дієвих соціальних програм підтримки сімей з дітьми, зниження морального рівня населення країни, підвищення рівня смертності та психічної захворюваності населення.
Досить важливим моментом є те, що завдяки роботі нашої служби діти залишаються в своїй сім'ї, в родині. Функціонування на території міста спецгрупи в ДНЗ №6 вирішує саме це питання. Більшість із дітей, які у ній виховуються, повертаються в сім'ї. Батьки стають на шлях виправлення.
Зараз в інтернатній групі перебуває 19 дітей з сімей, які опинились в складних життєвих обставинах.
– Як часто Вам повідомляють пересічні громадяни про ту чи іншу дитину, котра, на їх думку, потребує захисту і допомоги?
– Ми ведемо облік дітей, які виховуються в сім’ях, що опинилися в складних життєвих обставинах. До цієї роботи долучаються медичні установи, навчальні заклади, заклади соціального захисту. Звичайно, пересічні громадяни не стоять осторонь проблем дітей. Трапляється, коли нас інформують по телефону про випадки, які потребують нашого втручання. Ми неодноразово через ЗМІ зазначаємо телефони та адреси служби у справах дітей і міського центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді. Інформація в обов’язковому порядку перевіряється спеціалістами, при підтвердженні фактів – ставиться питання про взяття дітей на облік чи під соціальний супровід.
Ми щиро вдячні людям, небайдужим до долі сторонньої людини, а тим більше, якщо йдеться про дітей.
– Як часто Вам дякують «названі» батьки за допомогу в усиновленні?
– Хочу зауважити, що законодавством передбачено таємницю усиновлення. Відповідно до статті 227 Сімейного кодексу України усиновитель має право приховувати факт усиновлення від дитини і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.
Якщо дитина усвідомлює факт її усиновлення, пам’ятає про своїх маму і тата, то усиновлення для неї не є таємним. Однак її право на таємницю усиновлення охороняється Законом. Тому, враховуючи дані моменти, рідко коли усиновителі мають бажання приходити до служби, але є й винятки, коли при зустрічах на вулицях міста батьки із захопленням розповідають про здобутки дітей, про їх характер, про гарні моменти у житті сім’ї.
Переважна більшість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, недоотримують тепла, любові та доброти, відчуваючи свою беззахисність, часто зневірюються у справедливості суспільства та сенсі подальшого життя. Тому ми, дорослі, маємо докласти максимум зусиль для того, щоб не допустити втрати віри, любові та надії у дітей, яким не пощастило з біологічними батьками. Чужих дітей не буває, тож давайте зробимо життя наших дітей щасливим!
Розмову вела Наталія ДМИТРЕНКО.
НА ЗНІМКУ: група вихованців обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей під час відвідин їх працівниками служби у справах дітей міськвиконкому.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар