Любов Костянтинівна Чапко про нещасний випадок з сином Сергієм згадує, як страшний сон, хоча з того часу минуло 46 років. Хлопчику тоді було рік і сім місяців, коли сталася біда: величезна багатотонна машина переїхала її дитя. Та Господь руками бабусі-костоправа поставив Сергійка на ноги, і він до сьогодні живе повноцінним життям.
Молода сімя Чапків у 1972 році отримала квартиру в Люблинці. Василь Мефодійович разом з дружиною Любою, прийшовши з роботи, займалися домашніми справами, а їхні діти разом з сусідськими гралися у дворі на великій купі піску. Селище на той час було молоде, кругом новобудови – тож дітям завжди вистачало піску, щоб погратися. Багатоповерхівки, як гриби після дощу, "виростали" одна біля одної. Батьки виглянуть у вікно, подивляться, як там граються діти, та й знову щось роблять своє.
Того трагічного дня сусід Чапків великою вантажівкою привіз зерно до свого сарайчика, що був неподалік будинку. Здаючи назад, водій не помітив дитини на купі піску. Більшенькі, побачивши машину, порозбігалися, хто куди, а маленький Сергійко, якому навіть двох років не було, залишився сидіти на купі піску.
Машина велика, гуде – шофер не чує, як кричать люди, що під машиною дитина. Він подумав, що йому гукають, аби він проїхав трохи вперед. В той момент хлопчик опинився посередині машини – між колесами. А потім машина стала здавати назад… і переїхала Сергійка.
Батьки, зачувши крик, миттю вискочили з квартири на вулицю. Хлопчик лежав, вдавлений машиною у пісок, але живий. Швиденько витягли дитя і тією ж вантажівкою повезли у Ковель на "швидку". Лікарі обстежили дитя: всі внутрішні органи були цілі, тільки розчавлений таз і ніжки. "Замурований" у гіпс малий Сергійко пролежав у лікарні цілий місяць, та результатів ніяких. Хлопчик не ходив і не рухав ніжками.
З великим розпачем і сльозами мама з татом забрали синочка додому. Думали-журилися, а що буде далі? Хтось із людей підказав
Любі і Василю їхати до бабусі-костоправа, яка жила в Турійському районі, яка врятувала багатьох людей від каліцтва. Взяли автомобіль і поїхали з дитям за вказаною адресою. Перелякана бабуся вже не хотіла приймати людей, бо після того, як "складала" завалених шахтарів з Нововолинська, якісь хулігани увірвалися до неї в хату, пограбували і дуже побили. Добре, що хоч живою залишили.
Шахтарі, коли видужали, несли на руках свою рятівницю по селу. А якісь безсердечні нелюди мало життя її не позбавили. Думали, що шахтарі їй мільйони заплатили. Та, побачивши нещасне, змучене хлопятко, бабця змилостивилася над ним і сказала: "Давайте його сюди…"
За місяць перебування в лікарні все неправильно зрослося. А бабуся взялася по-своєму "ремонтувати" Сергійка. Поклала його на дерев’яний тапчан і як яєчну шкаралупу руками поламала-поламала, правильно склавши кожну кісточку, та й обв'язала дитя тугенько простирадлом. А потім каже: "Через три дні розв'яжете його, і він сам піде". Чапки не вірили бабусиним словам. Як таке може бути: цілий місяць пролежав хлопчик у лікарні і не пішов, а тут через 3 дні буде ходити?
Любов Костянтинівна все переживала, що син стане калікою, та бабуся-костоправ підбадьорила її, що все буде гаразд – хлопець
буде ходити. Старенька наказала, щоб удома клали спати тільки на дошки або підлогу – на щось тверде. А ще сказала: "Везти машиною дитя не можна, а тільки нести на руках…" Це, щоб не порушити те, що склала сільська бездипломна дохторка. Вона навіть грошей не взяла за свою роботу.
Несли по черзі: то тато, то мама, то чоловік, який їздив з ними за проводиря. А це немалий шлях – 10 кілометрів. І ось настав час розмотати Сергійка. Батьки, щоб краще зрослися кісточки, розмотали синочка не на третій день, як казала бабуся, а на п'ятий. І… не повірили своїм очам: Сергійко став на ніжки і пішов! Сльози радості та вдячності навернулись батькам на очі.
…Потім був виїзний суд над водієм, який переїхав дитя. На суд приїхали навіть лікарі, які лікували маленького Чапка. Роздягли дитину і крутили на всі боки, не вірячи своїм очам, що за 3 дні хлопчик став на ноги. Шоферу присудили оплатити лікування дитини, хоч він і без суду допомагав.
– Дякувати Богові, що все так добре скінчилося, – каже Любов Костянтинівна.
Зараз сину 47 років, одружився, має дорослу дочку і живе повноцінним життям. А про те, що було колись із ним, не згадує, бо був маленький і нічого не пам'ятає. Лише матері (бо батько уже покійний) час від часу спливають в пам’яті події того часу і вона вдячна Богу, що руками бабусі-костоправа, Він зцілив її сина. Слава і подяка Йому за це!
Галина Оліферчук.
НА ЗНІМКАХ: Любов ЧАПКО; Сергій ЧАПКО (праворуч) з братом Олександром у дитинстві; Сергій ЧАПКО.
Фото з домашнього архіву.
Став на ноги за три дні
Любі і Василю їхати до бабусі-костоправа, яка жила в Турійському районі, яка врятувала багатьох людей від каліцтва. Взяли автомобіль і поїхали з дитям за вказаною адресою. Перелякана бабуся вже не хотіла приймати людей, бо після того, як "складала" завалених шахтарів з Нововолинська, якісь хулігани увірвалися до неї в хату, пограбували і дуже побили. Добре, що хоч живою залишили. 
буде ходити. Старенька наказала, щоб удома клали спати тільки на дошки або підлогу – на щось тверде. А ще сказала: "Везти машиною дитя не можна, а тільки нести на руках…" Це, щоб не порушити те, що склала сільська бездипломна дохторка. Вона навіть грошей не взяла за свою роботу.
Залишити коментар