Ніхто не забутий, ніщо не забутоУкраїна, яка завжди годувала хлібом весь світ, у 1932-1933 роках зазнала масового голоду.
Усе, що випало на долю українців у ті нібито мирні роки, затьмарило навіть воєнні лихоліття. Спланований і реалізований тодішнім режимом Великий Голод, який став піком масових репресій в Україні, поставив під сумнів саме існування нації. Протягом двох років ця катастрофа планетарного масштабу відібрала життя, за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів наших співвітчизників, третина яких – діти. Її згубні демографічні, історико-культурні та соціально-економічні наслідки ми відчуваємо і понині.
26 листопада 1998 року підписано Указ Президента України «Про встановлення Дня пам’яті жертв голодомору». У 2000 році цей день отримав назву День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій і відзначається кожну четверту суботу листопада. 4 листопада 2005 року Президент України В. Ющенко підписав Указ «Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні», в якому голодомори названі геноцидом українського народу.
Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді
від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня...
Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних жертв.
Аналіз змісту опублікованих протягом 1929–1933 рр. близько 30-ти урядових постанов засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, які призвели до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932–1933 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.
У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівний матеріал, але навіть квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.
За розпорядженнями уряду заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій.
Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.
Із грудня 1932 по квітень 1933 року, в пік трагедії, Україна втрачала щодня по кількасот тисяч осіб. Таких втрат не зазнала жодна армія світу під час Першої та Другої світових війн. Кількість загиблих в роки сталінського геноциду дорівнювала кількості населення деяких європейських країн.
Приголомшливі показники перепису 1937 року, який констатував величезні втрати серед населення України, роздратував партійну верхівку. Результати перепису було знищено, оскільки вони вважалися небезпечними з політичної точки зору, а осіб, відповідальних за перепис, було розстріляно.
Сьогодні можемо з усією відповідальністю дати оцінку справжнім причинам Голодомору 1932-1933 років. Це був геноцид, спрямований проти українського народу. Комуністичний режим не міг миритися з існуванням вільних, незалежних від нього людей. Саме тому з українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації – селянство.
Історія вчить нас знову і знову: головною, незаперечною цінністю для нас, українців, є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали, є гарантією того, що жах Голодомору ніколи не повториться.
Мирослава Тойб,
головний спеціаліст Ковельського міськрайонного управління юстиції.
При підготовці матеріалів використані фотознімки з мережі Інтернет.
Залишити коментар