Геноцид не має строку давностіУ ХХ сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії – голодомор. Те, що голодомор стався не через природні причини, а був організований людьми, тепер уже не підлягає сумніву – ніхто з учених та істориків цього не заперечує.
Люди, що організували голодомор, – це більшовицька влада, яка в Україні у 1932–1933 р.р. належала ВКП(б) – КП(б)У. Саме ця влада визначала, що потрібно робити, і за «добре» виконання її завдань та планів нагороджувала, за погане – карала. Штучний голод 1932–1933 р.р. було сплановано з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації «куркульства» як класу, знищення «ворожих» елементів.
В преамбулі конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 р. написано: «…геноцид є злочином, що порушує норми міжнародного права і суперечить духу і меті ООН і що цивілізований світ засуджує його». Радянська влада планувала, організувала, замучила мільйони людей і скоїла геноцид.
З цього приводу Ігуменія Серафима у книзі «Піст від диявола» пише: «Існує фактор, який об’єднує цей соціальний катаклізм і решту репресивних акцій тоталітарного комуністичного режиму. Це кардинальна революція світогляду – відречення від Боголюдини Христа і християнської моралі й обрання нової віри – в людину-бога, в антихриста. Адепти цієї віри зажадали побудувати рай на землі, домогтися світлого майбуття для людства. Але майбуття – без Бога. Їхнє світло насправді було темрявою. Їхній світогляд базувався на засадах вічної пітьми, бо тільки Бог є джерелом світла. Їхня ідеологія замість блага принесла зло, бо тільки Бог є
Творцем усякого блага. Де без Бога будують рай, там з’являється пекло. Замість обіцяного раю опутаний радянською ідеологією народ прийняв пекельні муки».
Отже, ми бачимо, що лише в богоненависницькому середовищі міг відбутися подібний злочин. Цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу, призвести її до повного духовного рабства. Тому богоборча влада, створивши духовний голод, прирекла націю і на голод фізичний.
Минуло відтоді 80 років. Час лікує душевні рани, але рану в серці України загоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем нагадувати про час, коли над Україною панував диявол. Пам’ятаймо про це!
Була зима…Ридав холодний вітер,
Лихий мороз чіпляв зірки на віти.
А в селах смерч голодний лютував
І падали опухлі: старі, дорослі й діти!
Не десь у пісках, а там, де все цвіло,
де кожна грудка вигріта серцями,
де впало небо в море золоте
і житні хвилі йшли за косарями.
По волі ката падали женці –
голодні браття, вічні хлібороби,
і скаженіли голоду творці
комуно-більшовицької породи.
Хіба не дивно, що ще й нині там,
де полини жовтіють черепами,
панують почесті і відданість катам,
які Вкраїну всіяли гробами?
Яку вину спокутували гірко,
свойого краю трударі землі?
За жовті соняхи, за айстри білі,
За промінь світла в ранішній імлі!
За солов’їну пісню за рікою,
За Сонцем виплекані спориші.
Цвіти, калино, пам’яттю людською
В пробуджених нащадків у душі!
Антоніна ГЛАДУН,
член Ковельської філії «Союзу Українок»,
голова осередку партії «Українська платформа «Собор»,
с. Радошин.
Залишити коментар