ЛюбовЛюбов… Яке прекрасне почуття!
Слова приємні кажуть знову й знову.
Але, на жаль, ще мало знає хто,
Яке обличчя в справжньої любові.
Зовуть любов’ю те, що не любов,
Що міражем в очах людських здається,
І що полонить серце, мов дурман,
Й гіркими слізьми у душі проллється.
Не знаючи насправді про любов,
Зовуть ту мить, що подих забиває.
І тільки Слово Боже скаже нам,
Яке обличчя справжнє вона має.
Любов смиренна, тиха і проста,
Схиляється в покорі перед кожним.
Утре сльозу, дасть спраглому води
І прикладе до рани подорожник.
Вона на рідкість дуже мовчазна,
В житті готова все перетерпіти.
І як погасне у душі маяк –
У серці тім любов буде горіти.
Любов потішить, пригорне завжди,
Коли в душі твоїй немає миру.
Любов за зло добром лиш воздає,
Вона, як мама, лагідна і щира.
Вона лиш правду любить і добро,
Під руку із брехнею не ітиме.
Любов у світі радощі несе…
Вона й у Вічності завжди цвістиме.
Любов не йде на слави п’єдестал,
Вона погане завжди забуває…
Хто не зустрів таку ЛЮБОВ в житті –
Той справжньої любові не пізнає.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
Залишити коментар