На поклін до рідного села...«Я б осінь полюбив, якби не був у літі», – таку назву мав літературно-музичний вечір, який відбувся у Поповичівському будинку культури, а присвятили організатори його ювілею Василя Простопчука – редактора газети «Віче-інформ», поета, письменника, гумориста і просто свого земляка.
Народився ювіляр шістдесят років тому в Поповичах, але рано став сиротою, тож виховували його бабуся й дідусь. У школі улюбленим предметом хлопця була література. Талант до влучного слова учня відразу помітила і почала розвивати учитель української мови Тетяна Василівна Простопчук, і Василь прислухався до мудрої вчительки.
Тож не випадково любов до рідного слова привела юнака на факультет журналістики. І він ніколи про це не пожалкував. Хоча у студентські роки, як пригадує, було по-всякому. До невеликої стипендії, що могла, докладала бабуся (а які там можливості у пенсіонера?). Якось вона запитала онука: «Як ти, дитино, там харчуєшся?». На що Василь відповів: «Піду в їдальню, візьму перше, друге, третє…». «То ти ще й третє береш!» – обурилася такому «шикуванню» бабуся. «А яке там третє, – засміявся Василь, – чай за три копійки…».
Спогади дитинства, ліричну поезію, вірші для дітей, гумор талановитий журналіст пізніше викладе у своїх творах: «Блаженність», «Білі метілі», «Подалі від ближнього», «Дерева, що поруч ростуть», «Непристольні гноми», «Борщ із криком» та ін. Автор і тепер в безперервних творчих пошуках. Він – одержима творча особистість, поет-лірик, поет-сатирик, поет-пісняр.
Після університету Василь Простопчук прийшов кореспондентом у газету «Молодий ленінець» і вже десятки років не полишає рідної редакції – тепер уже як редактор газети «Віче-інформ». Василь Васильович – член Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України. Його працю відзначено орденом «За заслуги» ІІІ ст
., Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, почесним званням «Заслужений журналіст України», премією імені Дмитра Нитченка, орденом «Христа Спасителя» УПЦ КП, званням «Людина року Волинського краю».
Але, перш за все, наш земляк залишається доброю, чуйною людиною, і борг перед рідним селом, родиною, своїм краєм сплачує постійно: і своєю журналістською працею, і художнім словом, і у прямому розумінні, коли допомагає родичам. Хоча не має ні батька, ні мами (їх пам’ять син постійно вшановує на сільському кладовищі), але хилиться він до тіток, дядьків, їх родин, до родини своєї дружини. У нього є велика потреба почерпнути щораз з криниці рідного села цілющої води, поспілкуватися із земляками.
Отож і земляки не могли не вшанувати свого односельця на його батьківській землі та запросили на захід, на який зійшлися жителі села, учні школи, вчителі та рідні ювіляра.
Із привітанням виступили директор будинку культури Тамара Крицко, вчитель математики О. С. Іванчук. Учні піднесли Василю Васильовичу коровай. А жителька Світлана Пасочнік спекла гарний торт у вигляді книги, який подарували теж ювіляру.
На святі учні Мирослава Осадча, Настя Бейда, Дарина Валігура, Аня Яскич, Вадим Сахарчук декламували і читали твори Василя Простопчука, ведучі – вчитель Віталій Мариньоха та завідуюча бібліотекою Алла Терещук розповіли про життєвий та творчий шлях гостя, а музичними вітаннями прикрасили захід аматори сцени.
Поділилися спогадами про дитинство Василя його дядько Роман Простопчук, сусідка Марія Сахарчук. У свою чергу Василь Васильович сердечно подякував за таку увагу, розповів про творчі плани, прочитав деякі поезії і подарував свої книги сільській бібліотеці.
Людмила ЛЮБЧЕНКО.
НА ЗНІМКАХ: Василь ПРОСТОПЧУК (в центрі) серед своєї родини; ювіляра вітають самодіяльні артисти.
Фото з архіву бібліотеки с. Попович.
Залишити коментар