Ніч ворожіння та збитківЗі святом Андрія, яке припадає на тринадцятий день грудня, розпочинається справжній фестиваль улюблених у нашого народу зимових дійств.
Нетерпляче чекають цього празника не тільки іменинники – Андрії, а й молодь, котра не уявляє свого дозвілля без розваг, оповитих певною містикою, і без обов’язкових парубоцьких збитків. Від цього свята віє чарівною староукраїнською стихією.
Здавна в Україні у ніч перед Андрієм дівчата ворожать. Ось деякі з ворожінь. Ложку солі розмішували з водою і випивали на ніч. Мав приснитися суджений, який принесе води. А ще та дівчина, яка на ніч під ліжко поставить миску з водою і перекине через неї соломинку-листочок, побачить судженого уві сні – він прийде перевести її через міст.
Брали порівну по наперстку борошна, солі й води, замішували тісто й пекли коржик. Половину з’їдали на ніч, а половину клали під подушку. Наречений приїде, щоб з’їсти свою половинку.
Висмикували зі стріхи соломину. Якщо випадала з колосом, то дівчину свататиме багатий, а як гола, то бідний. Якщо соломина була коротка, відламана, то не слід чекати заміжжя протягом наступного року.
Зранку напередодні святого Андрія натщесерце перев’язувалися паском і не знімали його до ночі. День постилися й молилися, а ввечері, склавши пояс під подушку навхрест, примовляли: «Живу в Києві на горах, кладу хрест у головах, з ким вінчаться, з ким заручаться, з тим і за руки держаться». За поясом уві сні прийде наречений.
Доброю (чи недоброю) є традиція в ніч на Андрія робити всіляку шкоду. Це — єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають. Що-що, а на це вони великі мастаки! З настанням сутінків парубоцтво дружно покидає домівки, гуртується в компанії і – давай розважатися. Ця традиція збереглася і до наших днів.
Ось зібралися хлопчаки навколо свого отамана і пішли знімати ворота по дворах. Позатягали їх на дерева, порозносили по ровах, поміняли місцями, обмазали чимось і, нарешті, зупинились. Але тривожно було отаманові. От він і каже: «Ми такого понаробляли, що вкажуть саме на мене. А щоб ніхто не думав, що то організовував я, давайте знімемо ще й мої ворота». Компанія радісно погодилася.
Та коли взялися до діла, виявилося, що ці ворота не знімаються. Тому ретельно розхитали забетоновані стовпи і вирвали нові ворота разом із тими стовпами. І тільки тоді порозходилися.
Наступного дня був галас, але підозра ні на кого не впала. А підлітки оповідали один одному, як благородно і дотепно вчинив їхній отаман. І так розхвалювали його, що про це скоро дізналися всі, в тому числі і його батько. Ох і дав він синові прочуханки паском — живого місця не залишилося! Стояв після цього отаман, бо сісти не міг, та думав: «І нащо було виривати свою браму? За чужі брами я б так сильно не дістав».
Ось така вона, чарівна і повна див, Андріївська ніч.
Підготував
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар