Подорож у казкуГрудень для вихованців громадської організації "Реабілітаційний центр" розпочався здійсненням мрії: вони потрапили в Біловезьку пущу та в резиденцію Діда Мороза! Ця поїздка є частиною соціального проекту "Блакитна птаха", про який розповідалось в попередніх випусках газети і на реалізацію якого за посередництвом губернатора Бориса Клімчука виділено 5 тисяч гривень. Проект створила Наталія Хвесик, студентка ІІІ курсу спеціальності "Сестринська справа" Ковельського медичного коледжу.
Вихованці Центру з нетерпінням чекали цієї подорожі. Тож 16 грудня наша дружня компанія, а це молоді люди з "Реабілітаційного центру" та їх батьки, викладачі та студенти-волонтери з Ковельського медичного коледжу, вирушили в екстремальну подорож за маршрутом Ковель–Біловезька пуща. Ви спитаєте, чому подорож екстремальна? А все тому, що снігові замети змусили нас о 5-й годині ранку взяти в руки лопати, щоб розчистити дорогу для автобуса, а наших водіїв – пильно і напружено вдивлятися в засніжену далечінь.
Спочатку ми приїхали до музею природи, де нас здивувало те, що екскурсоводи – звичайні школярі. Проте їхні розповіді всі слухали із задоволенням.
Згодом всі вирушили в резиденцію Діда Мороза, куди дорога пролягала через незайманий ліс. Біловезька пуща – загадкова і така незабутня! Їдеш старовинним лісом: навколо все вкрите білим-білим снігом, пишні ялини схиляють до землі свої граційні віти і непорушно стоять, немов царівни у сніговому королівстві…
Це так нагадувало казку! Тоді ми ще й не здогадувались, який сюрприз чекає нас попереду. Адже коли на наше прохання: з гарно оздобленої дерев'яної хатинки вийшов справжній Дід Мороз, всі дорослі перетворились на маленьких діток.
Приємно було загадувати бажання, стоячи біля великого вогнища дванадцяти братів-місяців. У магічному колі, біля теплого багаття, де здійснюються всі бажання, ми залишили всі свої тривоги і попрямували до найвищої в Європі ялинки – водити хороводи!
А як здивувала чарівна хатина Снігуроньки з дивним дзеркалом і повною скринькою листів! Приємно було отримати на прощання пакуночки з цукерками.
Наостанок ми побували біля вольєрів з мешканцями пущі. Наполегливо долали снігові замети, які сягали колін, щоб погладити маленьких лосів та відчути їхнє тепле дихання.
Безперечно, казка, в яку ми подорожували, назавжди залишиться у наших дитячих душах. Така неймовірна, загадкова, чарівна. І така близька! Хочеться вірити, що ми ще приїдемо у Біловезьку пущу. Проте навіть, якщо це не вдасться, ми ще не раз повернемось до неї подумки.
Інна ТРЕТЯК,
педагог-організатор Ковельського медичного коледжу.
Залишити коментар