Щороку 22 січня в нашій державі відзначається День Соборності та Свободи України (згідно з Указом Президента України за № 1209/2011 року від 30 грудня 2011 року).
Так історично склалось, що упродовж століть наш народ та землі України частково належали до інших держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.
Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини. Але, на відміну від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно розвивали культурне та громадсько-політичне життя. З початком Першої світової війни у Галичині було створено Головну Українську Раду (пізніше – Загальна Українська Рада), яка відстоювала інтереси українців.
Євген Петрушевич, Євген Левицький, Кость Левицький, Семен Вітик – одні з перших виступили з ідеєю соборності України. На їх думку, ця дія відповідала б найвищому ідеалові української нації. У численних їх промовах відкрито пропагувались ідеї злуки всіх українських земель.
9 жовтня 1918 р. на засіданні австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНР К. Левицький висловив загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р. на багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний і громадський діяч С. Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною.
Підвищений інтерес до соборності серед громадсько-політичних діячів Галичини був невипадковий. Передбачаючи швидкий занепад Австро- Угорщини, українці боялися, щоб Галичина не відійшла до складу Польщі.
Тому 18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд політичних і громадських діячів українських земель у складі Австро-Угорської імперії, на якому було створено Українську Національну Раду. З'їзд від імені Ради видав постанову, яка окреслювала українську етнічну територію в Австрії та зазначала, що "...ця українська національна територія стає українською державою".
На жаль, така заява не мала практичного значення і важлива лише як вияв політичної думки та волі українців Галичини. У середині листопада 1918 р. Австро-Угорська імперія розпалась під впливом революційних подій у країні. І вже 1 листопада війська Української Національної Ради захопили Львів, проголосивши створення Української держави.
День Соборності України почали відзначати на державному рівні з 1999 року, коли був підписаний відповідний Указ Президента України. Згідно з цим документом 22 січня – день, коли був проголошений в 1919 році Акт Злуки – встановлено Днем Соборності України.
Мирослава ТОЙБ,
головний спеціаліст Ковельського міськрайонного управління юстиції.
Українська пісня лине,
Мова рідна скрізь луна.
Люблю тебе я, Україно!
В цілім світі ти – одна!
І кому шукати треба,
За що матір не любить?
Вірний той лиш, хто без тебе
В світі цім не може жить.
Україно, рідна мамо,
Найрідніша сторона!
В світі є стежок чимало,
Та до тебе – лиш одна.
І нехай вона терниста,
Хай край прірви пролягла…
Україно материнська,
Ти – велика і мала.
Ти велика, бо безмежна,
Оком всю не осягнуть;
А мала, бо в моїм серці
Вся вмістилась твоя суть.
Долі наші поєднались,
Воєдино ізлились:
Нас ніщо не роз'єднає
Ні тепер, ані колись.
Як почую пісню знову
Про калину, солов'я,
Про кохання… Рідну мову
П'ю з дитинства спрагло я.
Хай безсмертна слава лине,
Рідна матінко моя!
Ти – родина-Україна!
Твій же син навіки я!
З любов'ю до України –
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
"Народе України! Твоєю силою, волею утворилася на українській землі Українська Народна Республіка. Здійснилася давня мрія твоїх батьків. Віднині УНР стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою українського народу".
Ці історичні слова, тобто проголошення ІV Універсалу, були мовлені 22 січня 1918 року. Саме тоді Україна заявила на весь світ, що хоче бути незалежною, хоче творити своє життя, свою історію. Адже цей універсал відкривав міжнародне право українського народу в світовій цивілізації, робив його державним народом, повертав йому історичне ім'я. Та з історії ми знаємо, що доля розпорядилася по-іншому.
Дізнавшись про це засідання, яке було не до вподоби Леніну, більшовицьке керівництво вже готувало проти Центральної Ради в Україні "свою агресію". І на тодішній час народний комісар Троцький, посилаючи своїх агітаторів на Україну, дав їм десять настанов, в яких, зокрема, особливо підкреслив: "Відправляючись на цю роботу в Україну, пам'ятайте, що вам тут говорилось, не забудьте ці мої десять настанов, вони вам багато в чому допоможуть. Крім цього, знайте, щоб досягти нашої цілі, всі методи хороші".
І дійсно, ці «методи» не забарилися. До того ж, через декілька днів після проголошення ІV Універсалу, як свідчать історичні документи, більшовицькі банди Муравйова вже почали ураганний обстріл Києва з важкої артилерії.
Вели вогонь по найвищих і найкращих будівлях Києва. Майже тиждень Київ у нерівному бою захищав молоду Українську державу. Але божевільна сила більшовицької анархії захопила серце України і погрожувала потопити його в брудних каламутних водах. Сім днів билися за Київ українці. Сім днів велике місто залишалося без хліба і води. Так більшовицькі банди "визволяли" Київ, а з ним і всю Україну від "буржуазної" Центральної Ради.
Не встояла тоді Україна проти більшовиків. Потяглися довгі роки нового колоніального рабства. І все це робилося під керівництвом тих більшовицьких керівників, які після перемоги революції обіцяли кожному народові свій вибір – від незалежності до автономії.
Молода українська держава, яка ледь спиналася на ноги, впала під тиском більшовицьких багнетів. Але проголошення ІV Універсалом незалежності самостійної України є однією з найвизначніших подій в історії України. Бо сьогодні ми довели, що прагнення до волі, до творення своєї держави не зупиняло нас ніколи. А дорога до цього була тернистою. Вона полита кров'ю, вкрита тюрмами і засланнями та багатьма іншими приниженнями і негараздами.
Та, не дивлячись на це все, збулися передбачення ІV Універсалу – часточки нашої історії, яку ми вже почали відновлювати, а тим самим – вірити в майбутнє свого народу, процвітання своєї незалежної держави.
Василь КЕВШИН.
Залишити коментар