Люди, що живуть поруч із намиЧасто щоденні турботи, поспіх, вирішення тих чи інших важливих проблем не дають нам можливості на хвилинку зупинитись, задуматись і усвідомити, хто живе і працює поряд з нами, турбується про наших дітей, виховуючи їх, приділяючи, інколи їм більше часу, ніж самі батьки.
Багатотисячний мікрорайон "Ковельсільмашу". На його узбіччі, поряд із куточком мальовничої природи, де часто люблять відпочивати заводчани із своїми сім'ями, розташувався міський центр "Спорт для всіх".
Обережно відчиняю двері і поринаю у світ, де царює його величність футбольний м'яч. Більше сотні дітей тут щодня відвідують тренування, навчаючись азам гри, що підкорила увесь світ.
Біля входу мене гостинно зустрічає директор центру Роман Лис. Він із задоволенням розповідає про роботу центру та про те, які позитивні зміни відбулися тут протягом минулого року. Так, за кошти, виділені із міського бюджету, старе покриття спортивного залу замінено на штучне нове, зроблено ремонт у роздягальнях і туалеті. Роман Миколайович ділиться найближчими планами та відзначає, що при облаштуванні території центру велику допомогу надали батьки дітей та колишні учні.
А тим часом на полі відбувається тренування. Прозвучав свисток – і десятки дитячих очей вмить спрямували свої погляди на тренера. Хто, він цей поважний чоловік?
Микола Вікторович Лис. Народився 19 травня 1950 року в смт Ярмолинці Хмельницької області. Перші футбольні кроки зробив у рідному селищі. Перспективного хлопчину у 14 років зарахували до юнацької групи підготовки команди майстрів "Динамо" (Хмельницький), а у 16 він уже одягнув футболку основного складу.
Молодий футболіст відразу завоював симпатії місцевих уболівальників. Однак важка травма не дала змоги реалізувати увесь свій багатий потенціал. Відновлюватись довелось, граючи за команду "Случ" (Красилів), яка виступала на чемпіонаті України серед колективів фізкультури. У складі цієї команди на початку 70-их років Микола Вікторович двічі приїздив у Ковель, де зустрічались з місцевими командами "Локомотив" та "Сільмаш". Він і не здогадувався, наскільки близьким незабаром стане йому це місто.
Відновившись від травми, в період з 1975 по 1978 роки виступав за команду майстрів "Звейнієкс" (Лієпая), де вперше спробував себе в ролі дитячого тренера. У вільний від основної роботи час тренував дитячу команду "Металург" (Лієпая).
Під час навчання в Хмельницькому педагогічному інституті познайомився із чарівною ковельчанкою, з якою згодом одружилися (до речі, дружина Галина у шкільні та студентські роки також активно займалась спортом, відвідувала секцію з волейболу). Сімейні обставини змусили молоде подружжя переїхати на постійне місце проживання у Ковель, де Микола Вікторович відразу ж став "своїм" у команді "Сільмаш", яку в той час успішно тренував (на превеликий жаль, нині покійний) Роман Якубович.
Від себе хочу додати, що приїзд Миколи Вікторовича у наше місто став справді «революційним» – в першу чергу, це стосується розвитку дитячого футболу.
Молодий тренер у 1980 році організовує підлітковий клуб "Юний сільмашівець". Організаторські здібності, безмежна любов до дітей, вміння донести юним футболістам розуміння гри дозволяють швидко досягти високих результатів. З 1987 року юнацька команда "Сільмаш" бере участь в чемпіонаті СРСР серед дитячо-юнацьких колективів. У складі цієї команди юними лідерами були відомі нині у футбольних колах України ковельчани Віктор Мацюк, Олександр Ятчук, Сергій Соботович, Олександр Білінський. Та справжню зіркову славу тренерові та його команді вдалося здобути у 1997 році. Ставши переможцем у дуже сильній групі, на шляху до фіналу залишилось здолати лише одну, не менш сильну команду юнаків – луцької "Волині". Однак ковельчан було вже не зупинити (2:0 – у Ковелі та 0:1 – у Луцьку).
Фінал. Організатори змагань приймають рішення провести фінальні ігри у Ковелі. За короткий термін часу В. О. Козачуку, директору стадіону "Сільмаш" (стан газону якого у ті часи був найкращим в області) вдалось організувати роботу своїх підлеглих таким чином, що і поле стадіону "Локомотив" було готове приймати змагання такого рівня.
Список фіналістів вражав: юнацькі команди "Динамо" (Київ), "Дніпро" (Дніпропетровськ), "Металург" (Запоріжжя), "Оболонь" (Київ), "Зоря" (Луганськ), Київський та Донецький спортінтернати. Вболівальники, що протягом усього турніру вщерть заповнювали трибуни стадіонів "Сільмаш" та "Локомотив", отримали величезне задоволення від побаченої гри.
Ковельчани виступили дуже достойно, посівши високе п'яте місце, а гравці команди Богдан Жерш та Володимир Мельник отримали запрошення до юнацької збірної України. Ціла група гравців тієї команди – Анатолій Ворона, Олександр Круцкевич, Юрій Міхін, Валерій Балака, Богдан Жерш, Олександр Столярчук згодом вдало виступали в професійних командах, а Володимир Мельник став першим гравцем Волинської області, який, перебуваючи у складі команди "Сконто" (Рига), виступав в омріяній кожним професійним футболістом Лізі Чемпіонів УЄФА.
З часом Микола Вікторович не обмежується лише роботою із дітьми. У різні роки він успішно очолював головну команду міста "Ковель-Волинь", з якою у 2001 році здобув п'яте місце у Чемпіонаті України серед аматорських команд. Одночасно обіймав посаду віце-президента клубу.
З січня 2004 року по листопад 2012-го Микола Лис – директор міського центру "Спорт для всіх", і паралельно, на громадських засадах, тренує дитячі команди. Олександр Ліщук, Роман Романчук, Юрій Дручик, гравці юнацької збірної України Сергій Чапко та Роман Жерш, гравці молодіжної збірної України з жіночого футболу Катерина Леонтьєва і Ольга Зубчик – всі вони стали професійними спортсменами, за що щиро дякують своєму тренерові.
Закінчилось тренування однієї з молодших груп, і, доки старші хлопці "розмальовують квадрат" перед початком свого заняття, Микола Вікторович із втомою в очах розповідає, як у часи економічної скрути центру було важко вижити, зберегти усю спортивну базу. Однак все вдалося.
У теплу пору року милує око газон футбольного поля, який, за словами фахівців, є одним з найкращих в області, приваблює ошатністю вся територія центру.
Продовжуємо розмову в тренерській кімнаті, де красуються безліч кубків, медалей, вимпелів та призів, здобутих учнями центру на змаганнях обласного, всеукраїнського та міжнародного рівнів.
Микола Вікторович з теплотою розповідає про колег, які допомагали реалізувати всі хороші починання у центрі. Це О. А. Паримончук., П. П. Куденчук, Ю. К. Улько, С. Г. Шульгачик. Поступово розмова торкається сина Романа, який тим часом розпочав тренування старшої групи.
Повертають спогади у 2000 рік, коли він, будучи двадцятирічним юнаком, розпочав свою тренерську діяльність, і вже наступного року у фіналі всеукраїнських змагань "Шкіряний м'яч", що проходив у міжнародному таборі відпочинку "Артек", посів зі своєю юнацькою командою почесне третє місце. За дванадцять років тренерської діяльності Роман Миколайович двічі вигравав чемпіонат Волинської області з футболу із дорослою командою та вісім разів – із юнацькою. Кілька разів визнавався кращим тренером області, як серед тренерів дорослого футболу, так і дитячо-юнацького.
І не лише тренер-син продовжує велику справу тренера-батька. Неабиякими спортивними здібностями нині вирізняються юні Кирило Круцкевич, Сашко Балака, Назар та Ігор Логвінови, батьки яких також внесли вагомий внесок у славні перемоги ковельського футболу.
Прощаючись, Микола Вікторович мрійливо поглянув на хлопчаків, що залишали приміщення центру після тренування, і тихо промовив: "Бажаю, щоб діти нашого міста заповнили усі спортивні споруди, залишивши по домівках свої віртуальні розваги, щиро, по-дитячому віддаючись іграм та змаганням, усвідомили, що спорт – це життя, здоров'я, гарний настрій, краса тіла та душі".
Тож щасти Вам, знаний дитячий тренере!
Віктор РОМАНЧУК.
Залишити коментар