Не даймо знищити державу!Статтю М. Г. Вельми "Україна в небезпеці" прочитала двічі. Вона сколихнула небайдужі серця навіть тих, хто не передплачує газету (знаю, бо телефонують і діляться враженнями).
Часто вночі після ток-шоу С. Шустера чи Є. Кисельова або новин сон втікає, і передумаєш багато чого. Воно не вміщується у найбільшому серці, і необхідно поділитися з однодумцями.
Ця стаття – крик душі, біль серця, заклик патріота до дії, до роздумів. А патріотизм – це риса, яка відрізняє людину від раба.
Ми – діти цього століття. Саме тут ми зробили свої перші кроки, перший ковток повітря на землі, де народилися. Ми зобов'язані нести відповідальність за кожен свій помисел і вчинок. Нам не байдуже, який слід в історії людства залишить століття, до якого причетні ми.
Саме у наш час було заборонено, а потім дозволено віру у Бога, але, мабуть, запізно, бо люди втратили моральні якості, моральні орієнтири, бо втратили необхідне – роботу, а з цим – відповідальність, дисципліну. І понеслось...
Впродовж віків у нас забирали то мову, то культуру, то історію, а це вже на саме життя нації замахнулися. Закривають україномовні школи. Телеканали – на чужій мові. Перекручують історичні факти, викидають з підручників героїв, часто їх називаючи "зрадниками". А якщо народ не знає своєї справжньої історії, над ним легко глумитися. Навіть якийсь пан Жириновський ображає, зневажає.
Історія вчить: передусім надійся на самого себе. Будь сильним, будь гордим, і тоді з тобою рахуватимуться всі.
То хіба можуть люди, які вивчали таку історію, різко стати іншими? Звичайно, ні. Для цього потрібен час, роз'яснювальна робота, оточення. Патріота виховують, викохують, навчають бачити неземну красу рідного краю, дорожити малою батьківщиною, землею, де могили твоїх батьків.
І якщо все це увійде тобі в серце – ти не зрадиш свій рідний край, яким би він не був. І поки в душах людей горітиме вогонь щирої і вірної любові, доти буде на землі Україна. І буде кому тримати її у безпеці, бо любов до неї додаватиме сили і розуму.
Тому над усіма поколіннями лунає ніжна і печальна молитва Тараса Шевченка:
"Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю".
Це була жертва сина задля спасіння матері-України. Поет тяжко проніс свій хрест мученика за Україну. І як прикро, коли на уроці учитель каже, що за таку Україну він не пішов би на смерть. А поет своїми мудрими і добрими очима зазирає в душу, він просить і наказує:
"свою Україну любіть. Любіть її.
Во время люте, в останню тяжкую
минуту
За неї Господа моліть".
І ми у церкві кожної служби співаємо:
"Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни".
І віримо, що Бог почує наші щирі молитви і збереже її. Але однієї молитви замало.
Зраділа, що взяла у руки газету "Вісті Ковельщини" за 31 січня і прочитала: "Народні депутати України Ігор Єремєєв і Степан Івахів зареєстрували у Верховній Раді законопроект про скасування ганебного "мовного Закону".
«Ми, українці, маємо свою рідну землю, історію, культуру. Це робить із нас єдину націю і головне – у нас є наша українська мова, яку ми повинні захистити від знищення… Державна мова в країні має бути єдина – українська", – висловлюються депутати.
Дехто з чиновників на чолі з горе-міністром освіти невдоволені НЗО. Та якби не воно, то хіба моя внучка навчалася б у Київському держуніверситеті ім. Тараса Шевченка?
Далеко не кожного можна примусити кривити душею. Але через тих ненаситних магнатів страждають люди. Залізничний транспорт перестав служити пасажирам хоч би в такій мірі, як це було раніше. Скільки існує станція Голоби, зупинялися поїзди: "Ковель-Москва", "Ковель-Одеса", "Ковель-Сімферополь" і т. д. Тепер зупинки відмінені. Куди тільки не зверталися – відповідь одна: рейси збиткові, мало людей їде. Невже менше, ніж раніше? Не вірю.
Просто треба залізницю зробити банкрутом і згодом викупити за безцінь, як майже все.
…Як у попелі жаринка, жевріє надія. Невже, вдихнувши волі, ми будемо носити на шиї ярмо меншовартості і надалі?
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
Залишити коментар