Пам'ятати афганську війну, щоб подібне не повторилосяМинають роки. Вони все далі і далі віддаляють нас від тих подій, які ввірвалися в наше юне життя і долі, в життя наших батьків і матерів горем та розпачем. Це була війна в Афганістані.
Ніщо не віщувало для тодішніх радянських громадян, що на їхні плечі звалиться цей величезний тягар. Але 7 липня 1979 року один парашутно-десантний батальйон був таємно перекинутий на аеродром Баграм, що в Афганістані, під виглядом технічних спеціалістів, де десантники посилили охорону. Вони підпорядковувались головному військовому раднику і не втручалися у справи афганської сторони.
Можливо, сьогодні мало хто знає, що вирішальне політичне рішення на введення наших військ в Афганістан було прийняте 12 грудня 1979 року в кремлівському кабінеті Генерального секретаря ЦК КПРС Л. І. Брєжнєва. Було прийняте таємно не лише від народу, а й від Президії Верховної Ради СРСР, членів ЦК партії і навіть членів Політбюро.
"Афганське рішення" виконувалось неухильно. Бо вже 24 грудня 1979 року маршали Д. Устинов та М. Огарков підписали директиву на введення військ в Афганістан. Ось що було сказано там: "Прийнято рішення на введення деяких контингентів радянських військ, дислокованих в південних районах країни, на територію ДРА, з метою надання інтернаціональної допомоги дружньому афганському народу, а також створення сприятливих умов для запобігання можливих антиафганських акцій з боку суміжних держав".
Час переходу Державного кордону СРСР був встановлений 25 грудня 1979 року о 15.00 год. за московським часом. Тоді лише доба була у розпорядженні командирів і штабів на доведення поставлених у директиві завдань до військ 40-ї армії, розгорнутої за лічені тижні.
Останню ніч спали мирним сном на рідній землі солдати і офіцери майбутнього обмеженого контингенту. І, напевне, ніхто з нас не знав, яка гірка і небезпечна доля чекає в обпаленому війною Афганістані.
Зрозуміли це ми, коли першими ступили на цю землю. Для багатьох із нас, якщо відверто говорити, з одного боку було цікаво і незвично. Так, цікаво було до того часу, доки не відчули на собі перші постріли і вибухи, доки не побачили смерть своїх товаришів. Відтоді ми стали вірити тільки в реальність. Бо стало зрозуміло, що дехто зустрічав нас тут не хлібом-сіллю, а свинцем.
Так, війна жорстока річ. Проте й сьогодні не зрозуміло, за що і чого гинули там, на чужій землі, наші хлопці. Адже ми прийшли – була війна там, яка і на цей час не скінчилась. І коли відповідно до Женевських угод 15 лютого 1989 року радянські війська були повністю виведені з Афганістану, тисячі і тисячі матерів полегшено зітхнули.
Але чого це все коштувало, знає сумна статистика. Бо тільки з України там загинуло більше 3600 чоловік, лише з самої Волині – 62. Не обминув цей біль і Ковельщини. Загинули там п’ятнадцять наших земляків.
15 лютого – День нашої пам'яті, скорботи по тих, хто не повернувся з цієї війни. Адже багато наших бойових побратимів пішли з життя зовсім юними, так і не звершивши своїх мрій і надій.
Вклонімося в цей день їм, їхнім рідним. Бо Афганістан не повинен піти в забуття, щоб не повторитися ні сьогодні, ні завтра – ніколи.
Василь КЕВШИН,
колишній воїн-"афганець".
м. Ковель.
Залишити коментар