Знов, синку, листи я читаю твої…Присвячую усім матерям,
які не дочекалися своїх синів
з Афганістану.
Принишкла хатина мала на узліссі,
До світу віконцями блима сумна.
У ній проживає матуся старенька,
Котра, наче кужіль, сидить
край вікна.
У сивім цвітінні, мов дичечка-грушка,
Під шию зав'язана хустка стара.
В потертій кофтині (полатані лікті)
Худенька матуся стоїть край двора.
Дашок над очима зробила з долоні,
У тиші медовій спинилась на мить.
В печальній скорботі все сина чекає,
А серце, мов скрипка, голосить
й болить.
Клекоче картопля в старім
казаночку –
Сльозами гіркими присолить її.
Навіює спогади вітер тужливий:
"Знов, синку, листи я читаю твої"...
На підварку курям насипала проса.
Останній промінчик надії згаса.
Щодень виглядає когось серед
шляху…
Некошені трави вже вкрила роса.
Зринає у пам'яті згадка про сина –
Засвітиться вогником щастя
в очах.
Ще поки матусі біліє хустина, —
То в серці у неї вогонь не зачах.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
Залишити коментар