ЖінкаЖінку усюди й завжди величаєм,
Вірші і оди для неї складаєм.
Жінка – загадка, це всі добре
знають,
Кого ще у світі так палко
кохають?
Ніжні троянди на згадку даруєм,
Стежку до їхнього серця торуєм.
Очі у жінки – озерця бездонні,
Це Рафаеля прекрасна Мадонна.
Хто підкорити його колись
зможе,
Дивне створіння це, твориво
Боже?
Ти — наче квітка весною
вродлива.
Часом зажурена і вередлива.
Завжди порядок у тебе в оселі,
В праці щоденній, немов
в каруселі.
Ти і насвариш, ти й приголубиш,
Душу ненавистю деколи губиш.
Чари свої ти комусь дарувала,
Спокій сердечний назавжди
забрала.
Ключ від кохання ти можеш
згубити,
Вирвати з болем й навік
розлюбити.
Як же пізнати твої таємниці.
Щоби втопитись у
серці-криниці?
Врода твоя і красива, й чарівна,
Ти – наче Мавка,
волинська царівна.
В тебе закоханий кожен
безмірно
Й стати готовий супутником
вірним.
Хто тебе зможе й коли
розгадати,
Щоби любов свою
ніжну віддати?
Спокоєм й ласкою душу зігріє –
Бути такою лиш Жінка уміє.
Ти ж бо дружина, кохана і мати,
З ким тебе можна
іще порівняти?
Жінка у світі ні з ким
незрівнянна...
Завжди й довіку ти
будеш жадана!
Якщо у зморшках матері чоло
Й коса русява стала зовсім сива,
То не кажіть, що не щастило їй –
Вона ж душею добра і красива.
Молилась Богу матінка вночі –
Дала ж бо дітям більше,
аніж мала:
Щасливу долю синові й дочці
Щодень в сльозах у
Господа благала.
Нема негарних в світі матерів:
Вони красу всю дітям віддавали.
Щоб ті завжди, усе своє життя,
Любов матусь своїх не забували.
Цілую руки мами невсипущі,
Вклонюсь низенько неньці
дорогій
І, як в дитинстві, ніжно
пригорнуся...
За все, що маю, дякую я їй.
За тиху пісню ніжну, колискову,
За ласку й щирість у її душі,
За синій вечір, що прийшов
тихенько
І сів перепочити на межі.
Я перейму від тебе, моя рідна,
Все те, чому мене навчала ти.
Я знаю, що в часи негоди й лиха
В своєму серці завжди
прихистиш.
Переболить не раз душа
в матусі,
Збіжить сльоза зі зморшклої
щоки,
І знову я, немов мала дитина,
Тулюся до пошерхлої руки.
Прости за те, що часом нишком
зрониш
Сльозу старечу в хусточку вночі.
Нехай любов твоя ще не згасає,
Горить яскраво, мов вогонь
в печі.
Не раз, не два боліло її серце,
Вона ж зуміла всіх теплом
зігріть.
Мабуть, нема нікого більш
у світі,
Хто б міг, як мама, завжди нас
любить...
Галина Оліферчук.
Залишити коментар