Хто і що врятує Україну?"Ні в одній країні брак
самоповаги
Так людей не жер".
(П. Грабовський).
То чи є однозначна відповідь про рятівника України? Економіка, мораль, національна ідея, консолідація суспільства… Але ж економіка працювала і при Адольфі Віссаріоновичу Піночеті! Чи ми хочемо цього? І тільки цього?
Зараз найбільша біда України – духовний занепад і зневіра. Під чужим інформаційним ковпаком українці перестають любити і поважати самих себе. Де ж, нарешті, вихід?
Світ – не тільки боротьба добра зі злом. Правда – не тільки в ненасильній боротьбі з неправдою і злом. Життя так побудоване, що все існує в динамічному протистоянні й боротьбі. Плюралізм нині інтегрує не тільки політичні сили. Навколо нас снує плюралізм моральний, де губиться всяка межа. І всі відчувають: "Так жити не можна – у бруді, брехні, корупції, несправедливості, безвідповідальності і т. д.".
Суспільство мусить самоочищуватись. Самозахисний механізм – прикмета всього живого. І як усе живе, усе справжнє, він суворий, як оранка і жнива. Він гострий, як меч. Використання права, наповнення демократичної фразеології живим ділом, утворення нового типу громадянина, називання речей своїми іменами – хіба це не те, чого нам бракувало і бракує сьогодні, незважаючи на те, що усі громадянські свободи тепер начебто гарантовані Законом?
А на кожнім кроці не вистачає людей одважних, готових вступити в бій з перейменованою владою корумпованих. Мінімальна вимога до можновладця – знання своєї справи, знання державної мови, пошана до державних символів і безумовне відстоювання державних інтересів.
В демократичному світі держслужбовця, поміченого на обмані, брехні чи недостойній поведінці, викидають за поріг. У нас же злодій доказує, що його не впіймали, зрадник викручується перед телекамерою, пояснює свої інтереси і симпатії, нездара – виправдовується і спихає вину на "попередника".
– Це не держава, а якийсь балаган! – розводять люди руками.
Але справа не в державі, а в тому, хто її представляє. А в ній переважають люди з антиукраїнським духом державної політики.
Це ж яка психопатологія: міністр освіти не визнає ні української нації, ні української мови. Хіба це не знущання зі свого народу? А хіба не зневага, коли перед мільйонами українців по телебаченню виступають люди без роду і племені – і зневажають національних героїв, патріотів і говорять казна-що, як перед вівцями, котрі нічого не розуміють. Без кінця проповідують про якесь економічне диво-прорив.
Тут місце нагадати аксіому: прорив можливий тільки тоді, коли попереду йде духовний прорив, неодмінні складові якого – глибока віра і національний дух. Дешеві замінники в формі матеріальних обіцянок, інтелектуальних зусиль і нових технологій тут – як лялька проти живої людини. Тільки живою гарячою кров'ю можна зрушити кволе серце. Сміливі, рішучі кроки роблять мужні люди з принципами і з готовністю до самопожертви.
Леся Українка вічно запитує: "Чия рука порушена любов'ю, той меч із піхви видобуть здола?". Вона закликає нові молоді сили з поля нарікань – на поле честі. Не лякайтеся, що проти вас сила накраденого капіталу. Нинішні амбітно надуті балончики, які оминають Закон і надіються, що той зневажений Закон захистить їхні багатства.
Накрадене як легко прийшло, так і легко піде. А самозаспокійливі ілюзії, що з українським народом вже можна не рахуватися, бо після катастрофи 1933-го і воєнних утрат тепер він вже на щось неспроможний, – то вічний нерозум ситих… Вони так думали, і перед козацькими повстаннями, і в 1917-му, і в 1942-му, коли українська молодь розпочала війну проти двох найлютіших потуг. І, що цікаво, усі ці вибухи народного гніву виникали не від голоду і холоду, як думають утробні матеріалісти, а найчастіше від зневаги й образи, від наруги над народними святинями, від зневаги до нашої віри, мови, звичаїв.
Характерно, що новітні пересичені пани навіть не розуміють, що ображають честь і гідність людей. Колись М. Коцюбинський вустами селянки нагадував: "Ми бідні, але чесні". Оглухлим слугам Кремля Василь Симоненко кричав: "Народ мій є! Народ мій завжди буде!".
Прикро, що знов у своїй державі ми змушені захищатися словами поетів перед духовними бомжами. Перед гонителями і грабіжниками, які дорвалися до мандата недоторканності, і перед продавцем дріб'язку, що гласить: "Да говорите нормальним человеческим языком, а не телячою мовою!". А хіба не дико, що робиться у Верховній Раді?
Опозиція обіцяє, що депутатів від влади змусить бути "чесними"! Розхитуванням нашого корабля займається дуже багато і злих, і морально ослаблених, і душею хворих людей. І їм дають слово перед телекамерами, бо не мають ніякої самоповаги. Це – результат того, що нам дісталася важка спадщина: затоптане Боже насіння і загублений погляд на народ. Ми успадкували також ту саму совкову бюрократію з її недбалим ставленням до інтелігенції, до Церкви.
Навколо нас – світ холодного ринку, споживацький світ. Фігові листочки альтруїзму, декларована спільність інтересів облетіли. Оголилися грубі інстинкти юрби, потік затягує, напівінтелігенція йде без опору в нікуди. Чим не є це час проби духовних сил і перевірки на справжність? Адже духовні вартості мусимо самі творчо освоювати: мову вивчати й плекати, ідеали живити і від ворогів захищати, а національну свідомість постійно підпирати знаннями й підносити до ідеалів.
Коли ми говоримо про національний самозахист, то маємо на увазі і вимогу державного захисту інституцій, що забезпечують належне виховання, і правовий захист чесної думки, і постійно напружений самозахист нашою моральною силою.
Ми не відчуваємо національного хребта Української держави, не бачимо елементарної принциповості в проведенні національних інтересів. Ця безликість, брак національної честі і гідності є обличчям нашої влади.
Українська держава не повинна утримувати нездар, а тільки конструктивні сили суспільства, яких негусто. Народові потрібне джерело радості й надії, тоді йому легше пережити скруту. Національна ідея не може працювати з носіями антинаціональних стереотипів або вболівальниками за власні інтереси. Крізь грубу буденщину її треба добувати наполегливо, щоб дістатися до живої душі. Свічку національної ідеї повинні донести до перемоги молоді нелукаві люди, пробуджені до духовного життя високою хвилею патріотизму, який здатний консолідувати здорові сили нації і морально здорові сили суспільства.
Антоніна ГЛАДУН,
член Ковельської філії
"Союзу Українок".
с. Радошин.
Залишити коментар