Навернення до історії — найголовніше завданняНемає сенсу переконувати ані дорослого, ані учня в тому, що чим більше цементу додамо в суміш, тим міцніший бетонний фундамент будівлі.
Після більш як двадцяти років Незалежності ми ще не повною мірою усвідомили, що чим більше історичних фактів ми "всипимо" у нашу свідомість, тим сильнішою і міцнішою буде основа нашої держави, нації і народу.
Євреї свою державу будують на п'ятитисячолітній історії, викладеній в книзі під назвою "Біблія", основою якої є ідея про Богообраність народу. Саме ця основа створює передумови, які дозволяють "обраним" правити світом.
Російська імперія фактично привласнила древню історію Київської Русі не задля забави, а для зміцнення своєї основи, укріпившись на якій вона успішно панує над слов'янськими народами. І не тільки.
Не стихає тривога у моїй душі! Бо це ж так само стосується і мови.
Як легко ми віддаємо свій історичний, культурний, духовний, мовний простір. Куряча сліпота і глухота вразили наш розум і свідомість. Легко проковтнули, мов гірку пілюлю, злочинний мовний Закон. Путін із задоволенням вручає нагороди затятим українофобам Колісниченку й Ківалову. І знову – все "благоденствує".
Новий цар милує, карає (7 млрд. дол. за невикористаний газ) і нагороджує.
Поклонимось низько до землі царю російському і дари свої піднесемо!?
Є кому підносити. Один з найвідоміших в Українській Православній Церкві митрополитів, наприклад, уклінно дарує Президенту Росії Путіну найдревніше в Україні луцьке Євангеліє ХІV ст.
Заспокою себе: не історичне, а відтворене. Подароване не просто так, а за велику фінансову допомогу на будівництво храму від самого Володимира Путіна.
Прикро не тільки за дари, а й те, що наша історична цінність знаходиться теж у Москві. Нещодавно Микола Вельма у гострополемічній статті з гіркою сльозою запитував, чи відбудеться Україна?
А як відбудеться, коли ми її самі не хочемо? І духовний храм нам будують чужинці, і святині зберігаються в інших країнах. Не здригнеться серце ані в Президента, ані в отих олігархів, що нас обкрадають. За великими грішми, забавами футболом, багатими маєтками у "сильних України цієї" не прозріла і не прозріє совість за Україну, її народ, історію славну.
Далі – гірше! Слідкую за публікаціями про мову. Над нами – річниця слов’янства, славного святого Кирила. Достовірно знаємо, в якому році старослов'янська азбука на світ народилася. А ось коли народилась наша рідна мова – шукаю і вдень із свічкою не знаходжу. Втовкмачили в голову народу, що писати і читати нас навчив святий Кирило. Хто ж тоді наші науковці?
А чому не прийшла думка, що старослов'янська мова була створена на основі нашої древньої староукраїнської (руської) мови? Чи, може, ми думаємо, що у Візантії княгиня Ольга чи князь Аскольд на угодах міжнародних ставили хрестики?
Чи замислюємося ми над тим, що тисячоліттями говорили своєю рідною, співучою, ніжною мовою і ніколи – старослов'янською, тим більше польською чи російською?
І знову ж таки: чи усвідомлюємо, чому наші історію, слово і пісню всі окупанти (польські, російські, австрійські, німецькі) палили, нищили і забороняли?
Тому, попри всі економічні і соціальні негаразди, політичну тріскотню і шуми, першочерговим завданням має стати навернення не тільки до Бога, але й до своєї пам'яті, історії, її минулого.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар