Душа болить і серце плаче...Стаття Миколи Вельми "Україна в небезпеці", мабуть, не залишила байдужим жодного жителя району. І як не болісно це сприймати, написане – наша гірка дійсність. В той час, як "розподіляли" країну по руках майновими сертифікатами, ніхто з простих людей не міг збагнути, що твориться довкруг. Коли ж зрозуміли, то було вже пізно: що цінніше, то було "прихватизоване" спритними ділками, серед яких – наближені до влади особи, депутати, які в період розбазарювання дбали тільки про свої кишені. Та й тепер вони не звертають жодної уваги на свій народ.
Немає праці важчої, аніж у простого селянина. І як тяжко усвідомлювати, що вона зовсім не цінується, а плоди тої праці збуваються за безцінь. Думаю, кожному пенсіонеру велика образа пече серце через те, що більше чотирьохсот наших вельмишановних депутатів впродовж тривалого часу не працюють, а заробітну плату, мабуть, отримують регулярно і в повному обсязі.
Ми, ветерани, – також люди. Дожили до пенсійного віку й нам дорога кожна копійка. Ця копійка потрібна не тільки для себе, а й для дітей та онуків, які здебільшого не можуть знайти роботу в даний час. То чому ж не знайдеться в столиці жодного патріота, який би на всю Україну вніс пропозицію нашим шановним і дуже "дорогим" депутатам за таку "плідну" працю видати заробітну плату на рівні прожиткового мінімуму і мінімальної пенсії? Хай би спробували прожити на такі гроші.
Це ж уже понад 20 років так лихоманить Україну. Ми зайшли в тупик, а вийти не можемо. Владоможці не шукають шляху для порятунку, а ще більше руйнують країну, бо вона їм ні до чого. У них – вілли за кордоном, а в Україні допродають рештки, що лишилося, щоб повнішими були кишені. Того, хто міг би працювати, не допускають до посад.
Для олігархів життя людське нічого не варте. Де вже тут говорити про мову, культуру, духовність! Для такого Уряду, як у нас, на мою думку, краще підійшов би безлюдний острів, а не Україна…
Ніна ФЕДОРУК,
голова ветеранської організації.
с. Городище.
Залишити коментар