Слово про колегуЦя розповідь — про медика від Бога, лікаря вищої категорії, гастроентеролога Ковельської центральної районної лікарні Володимира Івановича Ісюка.
Володимир Ісюк у 1957 році закінчив Ковельське медичне училище, і за тодішнім Законом повинен був відпрацювати два роки за направленням. Тож першим місцем трудової діяльності стала Любитівська лікарня, де він трудився фельдшером.
У 1959 році юнака забирають до війська, де він служив старшим фельдшером полку. Та Володимир Іванович бажав більшого, тому у 1962 році вступив на вечірній відділ Красноярського медичного інституту (лікувальний факультет).
По завершенню строкової служби перевівся на навчання у Львівський медичний інститут, який успішно закінчив у 1968 році і був направлений у Ковельську центральну районну лікарню дільничним терапевтом.
Маючи непосидючу вдачу, Володимир Іванович постійно працював над вдосконаленням професійних навичок, виявляв неабиякі організаторські здібності, чого не могла не помітити адміністрація лікувального закладу. І згодом Володимира Ісюка призначили завідувачем терапевтичного відділення поліклініки, зав. приймальним відділенням, заступником головного лікаря по медичному обслуговуванню населення району. А у 1974 році йому довірили посаду головного лікаря центральної районної лікарні.
Це був період, коли ковельську лікарню визнали одним із кращих лікувальних закладів області. Тут працювали спеціалісти, які за професійними якостями не поступалися обласним колегам. Стаціонари лікарні були переповнені хворими не тільки із Ковельщини, але й із навколишніх районів.
Чотириповерхове приміщення лікувального закладу, збудоване на початку шістдесятих років, не задовольняло потреб лікарні. Тож Володимир Іванович порушив питання про необхідність будівництва нового корпусу лікарні.
Весь колектив лікарні на чолі із головним лікарем з величезним ентузіазмом поринув з «головою» у будівництво. В той час, навіть маючи гроші, будувати було не так просто. Доводилося “мотатися” по всій Україні, аби дістати необхідні матеріали. Та з усіма поставленими завданнями Володимир Іванович справлявся на “відмінно”. Тож будівництво йшло швидкими темпами, і працівники лікарні щиро раділи з цього. З кожним днем підростала п’ятиповерхова новобудова лікарні, з якою об’єднали попереднє приміщення, де розмістились адміністрація і конференц-зала.
Хворі отримали просторі світлі палати, значно поліпшились і умови праці медиків. Розширились фізіотерапевтичне, хірургічне, кардіологічне та інші відділення. Почало працювати таке необхідне для порятунку хворих відділення, як реанімаційне. Лікарня розширилась до 750 ліжок.
Та Володимиру Івановичу і цього було мало. Він бачив, що інфекційне відділення постійно перевантажене, адже у ньому лікуються хворі і з сусідніх районів. Тож головний лікар домігся згоди у вищестоящого начальства на добудову інфекційного корпусу, розділивши в результаті відділення на доросле і дитяче.
Але титанічна робота, пов’язана із будівництвом лікарні, згодом далася взнаки: Володимира Івановича стало підводити здоров’я. В результаті довелося піти із займаної посади.
Та через небагато часу Володимир Ісюк — знову за «кермом». Він обіймає посаду заступника головного лікаря з поліклінічної роботи у залізничній лікарні і, як знаючий спеціаліст, береться за добудову поліклініки.
В залізничній лікарні йому не довелося працювати довго. Через деякий час Володимир Іванович переводиться у санаторій-профілакторій «Ковельсільмашу», де його професійні знання, досвід та авторитет були дуже необхідні.
Під керівництвом досвідченого керівника було збудоване прекрасне приміщення, обладнане сучасним медичним обладнанням, позаздрити якому могли б знані санаторії. У медичному закладі Володимира Ісюка цінували і як висококласного лікаря, і як вмілого організатора .
Але роки йшли. Санаторій з часом припинив своє існування, а Володимир Іванович і надалі залишається у лавах медичних працівників. Він знову працює у центральній районній лікарні лікарем-гастроентерологом. Скількох хворих йому довелося лікувати! І нині вдячні пацієнти хорошим словом згадують Володимира Івановича.
Без перебільшення можу сказати: Володимир Ісюк – лікар, котрий вніс величезний вклад у розвиток і підвищення рівня медицини на Ковельщині. Тож, на мою думку, настав час розглянути питання про присвоєння Володимиру Івановичу звання Заслуженого лікаря України, яке він чесно заслужив своєю багаторічною працею.
Тож із Днем медичного працівника, шановний Володимире Івановичу, доброго Вам здоров’я на довгі роки праці і життя!
Любов КАРАСОВСЬКА,
лікар-пенсіонер, кандидат медичних наук.
НА ЗНІМКУ: Володимир ІСЮК у колі колег.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар