Будьмо людьми!З хвилюванням прочитала статтю члена УНП, депутата райради Лідії Козулі "Заповіт Тараса Шевченка українцям та сьогодення". У кожному слові, у кожному рядочку відчувається любов до України, до рідного народу і тривога за його майбутнє. А деякі місця в статті підняли бунт у моїй душі, у свідомості вчителя-мовника.
Коли відкривали пам'ятник Тарасу Шевченку в Ковелі, радості не було меж. Думалося, що будуть щороку широким загалом, організовано відзначати Дні пам'яті нашого генія. А що виходить? Добре, що хоч отець Анатолій Александрук працює по совісті, навчає і сам творить добрі справи, підтримує УПЦ КП.
Довгий час у нас виростали цілі покоління безбожних людей, бо панівною ідеологією було атеїстичне і антирелігійне виховання молоді. У суспільстві процвітали хабарництво, бандитизм, пияцтво, кумівство. Ці явища не тільки не зникли, а розвинулися в таких масштабах, що страшно усвідомлювати. То хіба ці люди побожні? У них бідний внутрішній світ, відсутня відповідальність перед власною совістю, людьми і, в першу чергу, – перед Богом.
Це спонукає побожну людину жити по-справжньому моральним життям, не зневажати релігійні переконання інших. Істинний християнин бачить у кожній людині свого брата чи сестру, за яких Ісус Христос пролив свою кров, щоб спасти від одвічної смерті. А Тарас Шевченко просив: "Обніміться, брати мої. Молю вас, благаю". Основні чесноти християнина – віра, любов, милосердя, миролюбність, відповідальність. А чи проявляються ці риси у нашому повсякденному житті?
Для прикладу – недавній випадок у селі Вівчицьку. Зима. Снігові замети, бездоріжжя. Вмирає людина. Син. А залишаються 80-літні батьки. Скільки себе пам'ятають, ніколи не шкодували на капличку ні коштів, ні праці. Тому це не чиясь власність, а надбання всієї громади, причому старшого покоління в першу чергу, а не окремих "хазяїв". Відспівував покійного священик УПЦ КП, тому це декому не подобалось.
Але розсудливість і справедливість перемогли. На ранок дорогу розчистили, капличку відчинили, священик відправив панахиду, як подобає, все звучало на рідній мові. Ніхто нічого не зачепив, не лихословив, рідні покійного закупили свічок. І що тут безбожного? Поганого?
Я, наприклад, як і більшість моїх однодумців, радію, що там проходять ремонтні роботи. Нам би теж хотілося б зробити більше, маємо чудового священика, але все впирається в кошти. Хоча ми на рідній землі, але нам фінансами не дорівнятися до інших церков. На прозріння потрібен час, почуття національної гордості, приспане роками.
Тому треба терпляче чекати, відстоюючи своє право на рідну церкву, капличку, і ніхто не повинен зазіхати на це право чи зневажати переконання інших. Будьмо людьми!
Не забуваймо, що справжнє християнське життя може бути тільки у того, хто має у собі віру Христову і намагається жити за цією вірою, тобто добрими ділами виконувати волю Божу. Голос совісті зобов'язує нас чинити добро й уникати зла. Любов до ближнього служить виявленням нашої любові до Бога.
...Заможні люди їдуть до Назарета, Капернаума – мода така пішла, а не бачать тут, на батьківщині хворих, голодних, нещасних, які не мають за що вилікувати дитину, заплатити за комунальні послуги. Як колись писав Тарас Шевченко: "Діла добрих обновляться, діла злих – загинуть". А відомий композитор Бетховен залишив нам чудовий афоризм: "Я не знаю інших ознак переваги над людьми, окрім доброти".
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
смт Голоби.
Залишити коментар