Згода будує, незгода руйнуєНа пошту "ВП" надійшла заява голови Волинського ветеранського громадсько-культурного товариства "Холмщина" Миколи Онуфрійчука.
Подаємо заяву у повному обсязі та без редакційної правки.
«Важливою сферою порозуміння між поляками і українцями є увічнення пам'яті жертв польсько-українського протистояння в 1940-х роках, яке відбувалося на території західних областей України і на території Польщі (т. зв. Закерзоння), де одвічно проживали українці.
Актуальність цього питання посилилася, бо різні кресові, комбатантські (ветеранські) організації, а серед них і деякі ксьондзи, розпалюють антиукраїнську істерію під приводом відзначення на державному рівні 70-ї роковини трагічних подій на Волині.
Ними, а також ухвалою Сейму Республіки Польща від 15 липня 2009 року дії ОУН-УПА трактуються як такі, що мали характер етнічних чисток і геноциду польського населення.
Ця істерія та ухвала спотворюють справжню, національно-визвольну мету діяльності УПА, ображають національні почуття українців, містять елементи територіальних претензій до України (західноукраїнські землі досі називають своїми "східними кресами"), підривають основи взаємодовіри, які вже стали утверджуватися між українським і польським народами.
Звісно, на Волині й Східній Галичині під час гітлерівської окупації точилася братовбивча боротьба за державне й політичне майбутнє цієї землі між місцевим українським людом, відділами УПА та озброєним польським підпіллям усіх політичних орієнтацій, польською поліцією, яка від весни 1943 року вірнопіддано служила нацистським окупантам, разом з ними нищила українські села, цивільне українське населення.
Утвердженню майбутньої "польськості" цієї території також служили декілька тисяч добре озброєних і вишколених вояків та офіцерів 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової.
На превеликий жаль, місцеві польські селяни і колоністи стали заручниками політичної гри своїх провідників, і в результаті багато з них постраждало, особливо в липні-серпні 1943 року. Але при цьому не можна замовчувати, що від польської зброї на Волині, на своїй прабатьківській землі, одночасно загинули тисячі невинних українців.
Так, ще до "липневих подій" впродовж січня-червня 1943 р. на Волині від польських боївок постраждали українські села Рівне Любомльського району, Несвіч, Коршів, Вікторяни, хутори Видумка і Забара Луцького, села Нехвороща, Хмелів, Зимне, Бобичі, Писарева Воля, Хворостів, Яворівка, Бегета, Березовичі Володимир-Волинського, Романівка, Заболотці, Біличі, Іванівка Іваничівського, Клепачів Ківерцівського, Навіз Рожищенського, Красний Сад Горохівського районів.
У квітні 1943 р. нацистські окупанти разом з польською шуц-поліцією спалили українські села Вовчицьк, Загорівку, Костюхнівку, Яблуньку Маневицького району та інші.
У ці ж 1940-і роки, крім трагічних подій на Волині та Східній Галичині, етнічні українці пережили криваву трагедію і на Закерзонні. Польські боївки на Холмщині, Підляшші у 1941-1943 роках убили і закатували близько 500 представників української інтелігенції, священнослужителів, членів їхніх сімей, кооператорів, громадських активістів.
Впродовж 1942 і першої половини 1943 р., тобто до "липневих подій" 1943 р. на Волині, загони польського збройного підпілля здійснили жорстокі антиукраїнські акції в таких селах Холмщини: Майдан Сопітський, Жуличі, Пасіка, Павловичі, Каніволя, Дрищів, Казимирівка, Розтока, Стужиця, Обша, Пахолі, Забужжя, Гдешин, М'ягке, Моложів, Переспа, Стрільці, Тугані, Ухані, Набріж, Телятин та інших.
У 1943-1944 рр. тільки на території Грубешівського повіту відділи Армії Крайової та Батальйонів хлопських спалили 50 українських сіл (зокрема, Сагринь, Ласків, Бересть, Верешин, Шиховичі, Новосілки, Модринь, Теребінь, Турковичі, Потуржин та інші), в яких убили та закатували понад 4 тис. українського цивільного населення.
А всього на території Закерзоння за цей період знищено понад 300 українських сіл і вбито та закатовано десятки тисяч українців, а це були переважно селяни, жінки, діти, люди похилого віку, навіть каліки, єдиною "виною" яких було те, що вони – українці й не відреклися від віри своїх предків.
На жаль, під час 5-го польсько-українського форуму партнерства, що відбувся 27 лютого у Варшаві за участю української делегації, мова йшла тільки про вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії, тобто убитих поляків Українською Повстанською Армією. І жодного слова не було сказано про масове нищення українського мирного населення відділами Армії Крайової, Батальйонів хлопських, іншими польськими збройними загонами, польською поліцією як на Волині й Східній Галичині, так і на Холмщині, Підляшші, Лемківщині, в Надсянні.
Очільники української делегації визнали волинський злочин проти польського народу і запевнили, що на рівні Президентів і урядів України й Польщі готуються серйозні заходи щодо вшанування невинних жертв волинської трагедії. А про трагедію кількох сотень українських сіл Волині, Східної Галичини і Закерзоння, знищених польською зброєю, про вшанування невинних жертв, яких зазнало мирне українське населення від польських збройних загонів, ніхто й не згадав.
Проте ми не забули свого трагічного минулого, наших людських жертв, втрат під час обох світових воєн, депортацій, антиукраїнського терору і політичних репресій. Фізичне знищення етнічних українців Закерзоння, масове руйнування наших храмів, кладовищ, вигнання майже 700 тис. українського населення зі своїх одвічних земель в УРСР (1944-1951 рр.) та під час брутальної операції "Вісла" (1947 р.) на північно-західні території Польщі вважаємо польським геноцидом проти своїх громадян української національності.
Польські радикальні середовища, в т. ч. й Архієпископ Римо-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшинський, вимагають від української сторони лише каяття ("вибачте і просимо вибачення"). Такої ж позиції дотримується й Львівський митрополит Римо-католицької церкви.
А хто ж буде вибачатися перед нами, українцями, за сотні знищених наших сіл польським збройним підпіллям як на Волині, так і на Закерзонні, за десятки тисяч убитих, брутально закатованих невинних українців від немовлят до людей поважного віку? Хто вибачиться за сотні знищених наших храмів, кладовищ, за вигнання нас з прадавньої землі наших предків?..
Нас дивує те, що посли Сейму сучасної демократичної євросоюзівської Польщі ніяк не наважаться визначити політико-правову оцінку депортацій етнічних українців з Польщі в УРСР та під час злочинної операції "Вісла", які були здійснені тоталітарними режимами Польщі та СРСР.
Ще більше нас дивує байдуже ставлення найвищих органів державної влади України до розгляду наших численних звернень щодо розв'язання проблем, породжених примусовим переселенням (депортацією) етнічних українців зі своїх прадавніх земель, які тепер належать Польщі. Саме ці проблеми мають стати предметом обговорення у Верховній Раді України, доки є ще живі жертви цієї брутальної депортації.
Пам’ятаючи про трагічне минуле українського і польського народів, вважаємо, що пора вже припинити взаємні звинувачення, що громадянам України і Польщі разом з керівниками обох держав та священнослужителями належало б гідно, по-християнськи вшанувати пам'ять як українців, так і поляків, котрі стали невинними жертвами братовбивчих конфліктів 1940-х років.
Саме такий крок під омофором Божих заповідей сприятиме справжньому порозумінню, примиренню і прощенню та посиленню співпраці наших слов'янських народів.
Вибачення і прощення мають бути взаємними. Цього вимагає християнська духовність і мораль. Господь прощає тому, хто вміє прощати. Ніколи не забуваймо, що мир і згода — будують, а ворожнеча і незгода – руйнують.
Микола ОНУФРІЙЧУК,
голова Волинського ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина», член НСПУ».
Залишити коментар