Єднаймося, Родино!На відстані душі і сльози 12 липня відбулося в Голобах незвичне родинне свято під назвою "Приступлюки – моє коріння, моя родина, моя доля". Нащадки великого роду зібралися, аби глибше познайомитися із своїм родоводом та зміцнити зв'язки між поколіннями.
Завдяки Галині Петрівні Оксюк-Приступлюк зібрано дані про родинне дерево семи поколінь. Тому й не дивно, що з'їхались-злетілись родичі з цілого світу: з Праги, Америки, Москви, Києва, Одеси, Нетішева, Луцька, Ковеля і, звісно, Голоб.
Хто ж така, наша Галина Оксюк-Приступлюк? Народилася і виросла в Голобах. У 1978 році закінчила Київський політехнічний інститут і працювала у АК "Київенерго". Але думками і серцем завжди – у Голобах, хоча має чудову сім'ю у Києві. Та її хвилює те, що не всі можуть своєчасно доглянути могили рідних: комусь на заваді стає відстань, брак часу, когось зупиняє важка хвороба тощо. І сумно, коли заростає рідна могилка, хилиться хрест.
Тому Галина запропонувала в кожному населеному пункті започаткувати програму "Пам'ять", якою передбачити в першу чергу відкриття благодійних рахунків (про які повідомити у ЗМІ), кошти з яких переказувати на догляд могил померлих, рідні яких не в змозі робити це самостійно. І сама зробила це п
ершою. Далі ініціаторка пропонує укласти угоди з людьми, котрі готові взяти на себе цю важливу справу. Адже для українців пам'ять про предків завжди була святою, і не віриться, що хтось використовуватиме кошти не за призначенням.
Любов, сім'я, родина – це, я б сказала, особливий вид творчості. Творити себе й іншу людину за законами добра, любові, й совісті – найвище з мистецтв. І це довели нам пані Галина та її брат Віктор.
Зустріч подарувала знайомства, усмішки і сльози. Сам задум цієї події збентежив кожного. Майже всі були на службі в церкві, а затим полковник Віктор Приступлюк, онук Пилипа Приступлюка (мого тата рідний брат, котрий жив на хуторі Короткому поблизу Голоб і мав сімеєчку, яка складалася з десяти чоловік, де росли дві дочки і шестеро синів-красенів, які майже всі стали військовими і займали високі чини. На жаль, майже всі пішли у Вічність) розпочав програму зустрічі з дочкою Оленою.
Хвилиною мовчання вшанували ми пам'ять тих з родини, хто уже не з нами. Потім присутнім роздали анкети, куди вносили відомості про свій родовід, давали пропозиції, розглядали дерево родоводу, фотографії на екрані, слухали спогади, розповіді про своїх рідних…
Зі сльозами на очах розповіла Світлана Приступлюк-Федорук про свою маму Нонну Іванівну Приступлюк, чиє життя – зразок жіночої вірності. Їй, молодій красуні-вчительці, випала тяжка доля: навіть року не прожила з коханим чоловіком, бо він загинув, залишивши її з маленькою донею. Так вдовою і жила все життя. Але радіє пані Світлана, що залишилися у мами правнуки, і серед них – Артур, який приїхав на зустріч з мамою із Москви, бо цікавиться своїм родоводом. Хлопець ще учень, але має уже науково-дослідницьку роботу, удостоєну грамот, сертифіката і диплома ІІ ступеня. Він брав участь у міській конференції за програмою "Отечество", де були відібрані юні таланти Московії, і теж посів ІІ місце. А на конкурсі "Ярмарок ідей" Артур нагороджений медаллю. Бабуся Світлана радіє, що росте гідна зміна.
Привітати і благословити велику рідню завітали священики УПЦ КП. Порадували присутніх концертом й учні молодших класів Голобської школи на чолі з учителькою Оленою Ляшенко, і діти-вокалісти, які гарно одяглися в українські вишиванки і заспівали. Так, "Пісню про маму", "Журавлі", "Батьки мої" виконала Зоряна Сус, "Мамину сорочку" – Настя Романюк, "Родину" – Ярослав Боровик. Дехто втирав непрошену сльозу, дехто зітхав, віддавшись спогадам…
Віктор Приступлюк обдарував кожного з родини тарілкою з іменним гербом і написом "Метельський, Приступлюк", а також запашним короваєм. На проща
ння всі сфотографувалися.
Я переконана, що такий захід спрямовує людину, підказує їй шукати хороше, добре у стосунках між близькими, прагнучи підтримувати одне в одному найкращі поривання душі.
Що людина залишить після себе на Землі, те і є оцінкою сенсу її існування. Наскільки багато взяла вона у попередніх поколінь, примножила своєю працею загальне добро, передала нащадкам, настільки і їй відплатить пам'ять людська. Це відчув кожен, коли слухав складену Віктором Петровичем оду своєму роду. А залишити по собі добрий слід чесним, умілим, працьовитим потомством можуть майже всі. Головне – не заплямувати і не зганьбити святу пам'ять роду.
Нас, нащадків Приступлюків, розділяють довгі кілометри і кордони, та серця наші завжди будуть на відстані душі і серця. Дуже хочу і молю Бога, щоб так було і між наступними нашими поколіннями.
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
смт Голоби.
НА ЗНІМКАХ: родинне дерево і герб Приступлюків; велика наша родина.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар