Паломники-голобчани у святинях ЗакарпаттяЗ благословення єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Володимира прихожани Свято-Георгіївсього храму селища Голоб здійснили паломницьку поїздку святинями Закарпаття.
Перед дорогою отець Ніфонт – настоятель храму – звершив молебень, після якого окропив вірян святою водою.
Пізньої пори, долаючи перевали високих Карпатських гір, ми прибули до першої православної святині – Успенського жіночого монастиря в с. Домбоки. Радо нас зустріла ігуменя Катерина.
У неділю зранку, 21 липня, прочани відправилися у церкву, де була звершена Божественна Літургія. Кожен бажаючий міг посповідатися і причаститися.
Найбільшою святинею цього краю є миротворча чудотворна ікона Божої Матері "Скоропослушниця", намальована на Афоні, в монастирі Дохіар.
Далі ми вирушили до Свято-Покровського чоловічого монастиря с. Ракошино Мукачівського району. У храмі знаходяться списки ікони Божої Матері та часточки мощей святих угодників Божих. Ще однією особливістю монастиря є вишиті бісером ікони - цим нелегким ремеслом займається братія. Нас приємно здивувала традиція, що кожної неділі, після Божественної Літургії, на церковному подвір'ї монахи готують трапезу для всіх присутніх прихожан. І нам пощастило: ігумен Митрофан пригощав нас різноманітними сирами.
Побувати в Мукачево і не відвідати замок Паланок – неможливо. Ця споруда – одна із найцінніших пам’яток історії та військової архітектури XIV-XVII ст. Вона розташована на горі вулканічного походження висотою 68 м і займає майже 14 тис. кв. м. Замок складається з трьох частин, а його назва походить від дубового частоколу-паланку.
І ось ще здалеку побачили неземну красу – Кирило- Мефодіївський жіночий монастир у м. Сваляві. Молоденька інокиня Алевтина дуже цікаво, змістовно розповіла про історію заснування обителі, про чернече життя, його статут, п
ровела нас до місця, де монахині розводять страусів. Є у монастирі і пасіка, приблизно 40 бджолосімей. По всій території святині стеляться алеї різнобарвних квітів, плодових дерев та декоративних кущів.
Наступня святиня – жіночий монастир Різдва Пресвятої Богородиці у с. Липча Хустського району. Обитель, що знаходиться на горі, наче під небесами, видно ще здалеку. Дуже привітно зустріли нас монахині цього святого місця. Інокиня Ангеліна провела нам екскурсію всією територією. Сотворивши спільну вечірню молитву перед часточками святих мощей преподобних отців Києво-Печерських і Оптинських старців, ми вирушили далі.
Довго довелося мандрувати гірськими перевалами, допоки дібралися до Архангело-Михайлівського монастиря с. Драгово – Забродь Хустського району, де є також ковчег з часточками мощей багатьох святих та ікони "Живописне джерело", "Іверська ікона Пресвятої Богородиці". Тут нас запросили на вечерю інокині Євдокія та Валентина. Потрапити на трапезу у монастирі – це подія. І їли ми просту, з молитвою і благословенням приготовану їжу, що має чудовий смак.
Прокинувшись рано-вранці, поспішили до річки, що протікає поряд із монастирем. Холодна вода знімає залишки сну, додає бадьорості. У церкві мали змогу молитися під час Божественної Літургії
Прочани, хоча фізично і втомилися від далекої дороги, але душею справді відпочили, у кожного вона зблизилась з Господом Богом. Ігуменя Митродора подякувала за візит до їхньої обителі та наголосила, що саме паломництвом ми утверджуємо свою віру та славимо воскреслого Ісуса Христа. А коли ми вже вирушали в дорогу, то дала нам хліб(монастирську паску) та плавлений домашній сир, ''щоб ми не були у дорозі голодними''.
Далі – Свято-Вознесенський Чумалєвський жіночий монастир, який є свого роду колискою відродження жіночого чернецтва на Закарпатті, адже він не закривався в часи атеїстичних гонінь, і багато ігумень нині відновлених монастирів починали свій шлях монахинь саме в цій обителі.
Паломництво православними святинями йшло до завершення. Прочани ще не встигли покинути Карпатських гір, як вже почали сумувати за неземною красою кожного місця, де були. І, звичайно, згадавши про монастирську паску та смачненький справжній сир, які у дорогу зрихтувала нам і
гуменя Митродора, ми звернули на озеро Шаян, де й заночували у палатках.
Вдосвіта автобус мчав нас додому. Втомлені, але сповнені вражень, ми не нудьгували. За вікном постійно змінювались картина. Характерний ландшафт Закарпаття – гори чергуються з долинами. Вражало те, на якій висоті люди зводять своє житло. Це ж треба день спускатися і два дні підніматися!
Після таких поїздок ще раз переконуєшся: яка мальовнича, різнобарвна і неповторна наша Україна! Бог дав нам цю красу, цю землю, аби ми берегли і любили її, та не забули дякувати за Його ласку і щедрість.
Окремі слова вдячності висловлюємо духовному наставнику поїздки – отцю Ніфонту, який мудрими порадами та настановами забезпечував гармонійну атмосферу в колективі; нашому водієві Василію - людині щирої душі та доброго серця.
Валентина ГАРБАРУК,
учасниця поїздки.
НА ЗНІМКАХ: 1 благословення ігуменією Катериною; 2 – на східцях монастиря з ігуменією Митродорою; 3 – на подвір’ї монастиря м. Сваляви.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар