Хто вони, прототипи дійових осіб "Лісової пісні"?У чарівному куточку Полісся, серед замріяних беріз, предковічних дубів та сосен розташоване лісове урочище Нечимне, яке надихнуло Лесю Українку написати драму-феєрію "Лісова пісня".
Все життя, із самого дитинства, виношувала письменниця розповіді волинян про "всяку" міфічну "силу" і дивною казкою вилила їх на папері. Працюючи над "Лісовою піснею", Леся Українка використала величезний фольклорний матеріал, але разом з тим велику роль у створенні драми відіграли жителі села Скулина – дядько Лев та Ярмило Кубах, які стали прототипами дійових осіб з "Лісової пісні".
Хранитель народної творчості, добрий, хазяйновитий дядько Лев на прізвище Бас, жив у Нечимному, де тримав господарство та доглядав за пасікою. Їх він мав дві: одну в Нечимному, а другу – в Лівчаку. Був Лев людиною дуже доброю, багато знав про навколишній світ природи. Приїздила Леся до Нечимного з мамою Ольгою Петрівною, братом Михайлом та сестрою Ольгою. Як згадує Ольга: "У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували… У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір коло озера. Дядько Лев не палив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив страву, там і грівся вночі, ночуючи надворі біля огню та раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку "силу" лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми".
Такого ж доброго, хазяйновитого, розумного дядька Лева змалювала Леся Українка у своїй "Лісовій пісні". Він добре знає міфічних лісових мешканців, живе з ними у злагоді і мирі та інших вчить бути привітними з "живою" природою. Знається Лев на замовляннях. Він – втілення фольклорних традицій.
Господарювати у Нечимному Левові допомагав його племінник Ярмило Кубах. Він – один з синів Катерини, сестри дядька Лева. Був Ярмило худорлявий, невеличкий на зріст, мав підрізане волосся, носив полотняну сорочку, яку підв'язував шкіряним поясом. Був дуже добрим, полюбляв жартувати. Онука Ярмила Анастасія Сачук згадує: "Мав чудний характер дід, але був добрий, справедливий. Завжди смішне щось скаже. Не був грамотний. Яка тоді грамота була? Робив у поли, на сінокосі, худобу тримав…".
Ярмило був вправним теслею: вирізав з дерева, плів кошики. У Нечимному були хата Ярмила, хлів та шопа на сіно. Мав велику пасіку – п’ятнадцять сімей, а вулики були зроблені з колод. У Ярмила було багато поля та вісімнадцять гектарів сінокосу.
Як відомо, Ярмило ще був парубком, коли приїздила Леся в урочище. Ім’я Ярмило їй не подобалось, тому говорила на нього по-іншому. Так розповідала нині покійна Анастасія Сачук.
Житель села Скулина Сачук Іван Лаврентійович (1927 р. н.) розповідає, що коли вони жартома запитували діда Ярмила, чому він не одружився з Лесею, то той тільки посміхувався і казав: "Вона панночка!".
Ярмило Кубах був одружений з Домінікою Платонівною Кубах (дівоче прізвище Зінчук). Виховував двох дочок – Лікеру та Єфросинію. Помер Ярмило у 1947 році. Похований на кладовищі у селі Скулині.
Саме Ярмило Кубах, з яким Леся Українка зустрічалася в Нечимному, став прототипом Лукаша у "Лісовій пісні".
Ольга БОЙКО, науковий співробітник музею "Лісової пісні" в Нечимному.
Залишити коментар