Його літа — життєвий подвигНаші роки течуть, як бистрі гірські ріки, – не зупиняючись і не вертаючись. Тож як дбатимеш, Людино, так і матимеш на своїй життєвій ниві…
Олексію Никифоровичу Харечку з Облап доля подарувала аж 100 років, і 15 серпня перейшов він у друге століття. Ми побували в гостях у ветерана бойових дій та праці й дізналися, як йому живеться, що заслужив у Господа за сотню своїх літ.
Звичайно, життя – не тільки свято, а й будні, перемоги і проблеми, радість і горе. Пережито багато: і війна, на якій мало не загинув, бо був тяжко поранений, і післявоєнні труднощі, коли треба було все піднімати з руїн. По-всякому жилось, але не бідно і не без хліба, бо руки невтомного трудівника не мали ніколи спочинку.
Піднімав довгожитель з дружиною на ноги восьмеро дітей – троє синів і п'ятеро доньок, хазяйнували всі. Тепер уже третя родова гілочка Харечків нараховує 8 онуків, а четверта – 5 правнуків. Від старійшин перейняли вони працелюбність, і тепер у родині є кухарі, хлібороби, механізатори, будівельники, шофери, шахтарі, оператори-комп'ютерники, економісти, прядильниці.
Всіх завжди радо зустрічає батьківська хата, яка така весела – вся в рушниках, чиста, затишна і купається у квітах, що віночком обрамляють її. Може, тим мила і дорога, що збудована батьківськими руками.
Донька Світлана каже, що це місце для них святе, як острівець добра, духовного єднання, родинного благословення і робочого натхнення. Сюди тягне з далеких і близьких доріг, які пролягли з Облап до Ковеля, Луцька, Володимира-Волинського, Чернігова, Харкова, Москви, Білорусі, Польщі. І в Італії тимчасово один з Харечків жив, і на Донбасі.
Хоч доля розкидала по світу, але ця дружна родина часто збирається разом на різні сімейні урочистості, а також на День Перемоги і 22 червня, щоб вшанувати батька і дідуся-фронтовика. А він пройшов у війну майже пів-Європи, визволяючи її від ворогів. Живе тепер з донькою і сином.
Спілкування із Олексієм Никифоровичем – одне задоволення, бо його життя – велика наука. Йому є чим поділитися з дітьми, онуками, адже достойно прожити сотню літ – справжній подвиг. А вів завжди здоровий спосіб життя, працював без спочинку, любив землю, людей, у шлюбі поважав дружину – матір-героїню своїх дітей, мирно жив із односельчанами. Це все і є взірцем для молодших.
Працював ветеран до пенсії на фермі – підвозив корми. Ще й за дружину 8 років трудився, аби їй стажу вистачило до пенсії. Знають односельчани його як першого косаря – ще у 90 літ сам накосив сіна на цілу зиму для корови. А на свята був невтомним танцюристом.
Зараз теж Олексій Никифорович не може сидіти без діла. Скрізь загляне, підкаже, допоможе синові. Все життя любив поратись на землі. Тільки війна та армія відірвали від неї. Служив моряком спочатку на Далекому Сході, а потім – у Севастополі. Що добре плавав, то врятувався під час війни, коли ворожий снаряд влучив у корабель. Береже й досі безкозирку як реліквію.
Був ветеран завжди рухливим, жвавим, підтягнутим. Тільки нині вже літа тягарем лягли на плечі. Та й трагічні сторінки в житті зігнули чоловіка, бо два роки тому втратив дружину і сина.
Застали ми господаря в оточенні рідних. Серед дорогих гостей були сестра Юстинія, молодша на 10 років, і племінниця Ніна з Польщі, яку нещодавно відшукали. Війна розлучила дядька та її матір, якій, на жаль, так і не судилося побачитись з рідними в Україні.
У той урочистий святковий день прибули вітати ювіляра представники районної і місцевої влади, управління праці та соцзахисту населення. Заступник голови райдержадміністрації Андрій Мигуля тепло привітав Олексія Харечка, вручив йому вітальну адресу від Президента, Подяку – від райдержадміністрації та районної ради, квіти і матеріальну допомогу. Вітання, квіти, подарунки були також від ветеранської районної організації, сільської ради і Облапської організації ветеранів війни та праці.
Найчутливіших струн серця винуватця торжества і присутніх торкнулися піснями про матір, батька, родину учасники художньої самодіяльності сільського будинку культури на чолі з директором Ніною Божук.
На завершення прозвучала величальна "Многая літа" у виконанні Андрія Мигулі та всіх гостей.
Розчулений ювіляр і його родина сердечно дякували всім за вшанування. І ще до самого вечора йшли родичі, сусіди, односельчани, щоб привітати цю хорошу людину.
Хай же все, що бажали шановному довгожителю, збудеться!
Валентина ОСТАПЧУК.
НА ЗНІМКАХ: під час вшанування столітнього ювіляра.
Фото з архіву райдержадміністрації та домашнього архіву.
Залишити коментар