Титан українського духуЩороку за день до рокового свята православних християн – Успіння Матері Божої Діви Марії – ковельчани мають відзначати день народження Великого українця.
27 серпня 1856 року народився Іван Франко. Поет, прозаїк, критик, етнограф, філософ. Саме визначенням його мудрості мене найбільше захоплює Іван Якович. Його літературна спадщина на сьогодні не опрацьована і повністю не видана. 50-томне видання його творів українською мовою до 100-річчя від дня народження 1956 р. – це неперевершений подвиг українських академіків на чолі з Михайлом Возняком.
Теперішні академіки, ті, що мають звання "Герой України", на таке не здатні. Їхній "героїзм" – це знайти гроші і перевидати власні тексти з «купюрами» нової доби.
А ще є в Івана Франка доробок творів польською та німецькою мовами. Бо заробляв він на прожиття, працюючи репортером польської газети у Львові, а німецька мова була державною в Австро-Угорській імперії – державі, що його переслідувала усе життя.
Ця держава не дала йому можливості закінчити університет у Львові, а тому довелося доучуватися у Чернівцях. Здобувши науковий ступінь доктора філософії у Відні, Іван Франко так і не був допущений до роботи у Львівському університеті.
І тому досить іронічно виглядає сьогодні в моїх очах кам'яна постать тепер вже "Великого Каменяра" у Львові навпроти університету, що прикрився його іменем. Саме з цього будинку молодого, щирого до служіння своєму народові русина (так нерідко називав себе Іван Франко) повели по тюрмах Галичини.
Найсвітлішою сторінкою людського і творчого життя Івана Франка є його співпраця та спілкування з родиною Косачів-Драгоманових. Дядько Лесі Українки, представник "Старої Громади", перший український дисидент у Російській імперії, Михайло Драгоманов був найщирішим і найвідданішим порадником та захисником Івана Франка усе його життя.
Мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова, академік-етнограф Олена Пчілка стала для Івана Франка духовною порадницею.
За порадою Олени Пчілки Іван Франко одружився з киянкою Ольгою Хоружинською, що народила йому чотирьох дітей – синів Андрія, Петра, Тараса та доньку Анну. Усі діти бережно несли пам'ять про батька, ніколи не зганьбили величне ім'я України, задля якої Іван Франко усе життя лупав скалу невігластва, лицемірства та кар'єризму.
Для нас, ковельчан, Іван Франко – «місцева» історична пам'ять. 1891 року він відвідав Ковельщину на запрошення родини Косачів-Драгоманових. Приймала поета, його дружину Ольгу, синів Андрія, Петра, Тараса сама Лариса Косач (Леся Українка).
Дружина й діти провели в Колодяжному ціле літо. От де широке поле для дослідників – як лесезнавців, так і франкознавців! Та найбільше – для тих, хто шукає духовність нашого народу у дитячій народній педагогіці.
Уявіть трьох малих "косаченят": Оксану, Миколу, Дору і малих «франченят»: Андрія, Петра, Тараса в одному дворі з дорослими інтелектуалами, і вам не треба ніяких смурфиків-байстрюків без національного коріння.
Іван Франко був активним політиком. Разом з Михайлом та Анною Павликами стали невтомними популяризаторами ідей соціальної рівності. Ідея створення Української радикальної партії належить Іванові Франкові.
Письменник балотувався як посол до польського Сейму. Проводячи віча на свою підтримку, бачив ницість влади австро-угорської імперії, яку називав "тюрмою народів".
Підступність і невдячність земляків-політиків проаналізував у творі "Доктор Бессервісер", що є гострою сатирою на українських політиків.
На жаль, актуальність твору не втратила свого значення і на 23-му році Незалежності України. Щоб переконати читачів "Вістей Ковельщини" у цьому, пропоную кілька постулатів Івана Франка із згаданого твору.
Ось що говорить про українського політика Іван Якович:
- Він подібний до Сонця, бо ось тут сходить, а зовсім у противний бік заходить.
- Він подібний до Місяця, бо дванадцять раз до року міняє свою фізіономію.
- Він подібний до зір, бо світить, а не гріє.
- Він подібний до вітру, бо шуму много, а конкретного в руки не зловиш нічого.
- Він подібний до моря, бо повно в нім води, а нема що раз напитися.
- Він подібний до огню, бо нема такого твору і такої книжки, з котрої б він не міг зробити купки попелу.
- Він подібний до Дністра, бо щохвилі робить несподівані закрути, а удає, що пливе наперед.
- Він подібний до орла, бо високо літає, а низько сідає.
- Він подібний до соловія, бо, спіймавши хробачка, співає тріумфальну оду.
- Він подібний до сірничка, бо конче мусить об когось потертися, щоб заблищати.
- Він може гордо і сміло глядіти в будущину; такі, як він, не швидко переведуться на нашій святій Русі-Україні.
Іван СИДОРУК,
Заслужений працівник культури України
(на знімку).
Залишити коментар