Кохання... з інтернетуТамара була серед подруг найпомітнішою: виділялась красою, розумом, доброзичливістю. Після закінчення школи стала студенткою.
В інституті дівчата вже могли й сім'ю створювати. Та дівчина не поспішала, бо залицяльників було багато, але того єдиного на все життя ще не зустріла.
Одержавши диплом медика, поринула з головою в роботу, яку любила. Прийшло згодом і кохання, яке враз заполонило її душу і було, здавалося, взаємним. Вже планували поєднати дві половинки в одну…
Але Тамара захворіла. Відчула якось під час танцю, що стала нестерпно боліти в одному місці нога. Думалось: минеться, може, десь вивихнула чи намогла. Та біль не давав спокою. Звернулась до спеціалістів, і вони сказали: негайно оперувати, бо то пухлина, поки що доброякісна.
Злякалась дівчина не на жарт. Порадившись з рідними, вирішила йти у лікарню. Коханому теж повідомила. Він нічого не сказав, але в його очах вона прочитала вирок їхнім стосункам. Звичайно, підтримав у важку хвилину, кілька разів відвідав у лікарні. А коли світила медицини, все зробивши, констатували, що дівчина буде кульгати, мобільник хлопця більше не відповідав…
Рідні втішали: страшне позаду, добре й так – аби не гірше. Тамара не цим переймалася. Люди є без рук, без ніг, а живуть, як усі. Фізичну травму можна пережити, але як пережити душевну?..
Вона кульгала, і коли з'являлася на людях, відчувала на собі співчутливі погляди. Тож про яке сімейне життя тепер мріяти? Не хоче, щоб її жаліли, а кохання у неї вже було, лишились одні спогади.
Замкнулася в собі дівчина. Нікуди не виходила у вільний час. Знала лише роботу, книги і комп'ютер. Роки добігали до сорока. Хвороба дала ускладнення, тож народжувати вона не могла. Здавалося, все скінчилося. Ще більш замкнулася, "мандрувала" по світу більше Інтернетом.
Якось "зазирнула" у Стамбул, де познайомилася з одним турком. Він зацікавив її. Розповіли одне одному про себе, і зав'язалося щоденне спілкування по скайпу. Майже ровесники, обоє з вищою освітою, знали англійську і російську.
Два роки підтримували зв'язок. У кожного була за плечима своя трагедія. Він розповів, що померла дружина і залишила йому двох малих донечок. Думав, що Тамара перестане після цього з ним знатися, але вона наче й чекала такого – співчувала, підтримувала словами, порадами.
Попросила, щоб показав діток, а він одразу запросив у гості. І Тамара з ма-мою поїхали до Туреччини.
Зустріч була приємною для обох. Дівчатка прихилилися до добрих людей з України. І додому Тамара поверталася готуватися до весілля…
Валентина ОСТАПЧУК.
смт Голоби.
Залишити коментар