Будьмо людьми!Бог створив небо і землю, а на ній людину - для щастя, для добрих справ. Звертаючись до Нього, ми просимо: "Боже великий, єдиний, нам Україну храни. Всі свої ласки й щедроти ти на люд свій зверни!". І люд той повинен теж бути добрим, ласкавим, співчутливим. Інколи ж буває зовсім не так…
Доля порозкидала наших краян далеко від України. Матеріально вони забезпечені, але своєї Батьківщини із серця не викинули: живуть її тривогами, її болями, хто може — навідується сюди. Так щороку приїжджає у рідне село на дорогі могили моя колишня сусідочка Тетяна Іванівна Рудик. Приїжджала і цьогоріч.
…Ось і дорогий серцю, збіднілий на жителів, Гончий Брід, і осиротіла батьківська хата, і похилена огорожа. Тремтячими руками штовхнула хвірточку. Не пахне матіолою і жоржинами, а лише полином і споришем.
Радісно скрипнули двері, бо відчули, що їх відкрила до болю знайома і рідна рука. Обережно ступила схвильована жінка в оселю. Замість теплого батьківського слова і обіймів матері її зустріла моторошна тиша. Тут, у цьому затишному кубельці росли-виростали галасливі, жвавенькі три сестрички…
Тепер, живучи в Англії, Тетяна Іванівна переймається своєю приниженою, обділеною долею Батьківщиною, намагається чимось допомогти, пробудити свідомість і совість у тих, у кого вони заснули.
Від'їжджаючи, жінка попросила сусіда (попередньо заплативши), щоб пом'янули у церкві батьків, сестру, які відійшли у Вічність. І остовпіла, почувши у відповідь: "Батька згадає священик, а матір і сестру – ні, бо їх хоронив "український" батюшка". "А ми хто – татари чи німці?!" – лише спромоглася сказати крізь сльози.
Чоловік проявив не тільки свою обмеженість, неприязнь до людини, яка визнає іншу церкву, а й перебрав на себе повноваження священнослужителя. Хочеться вірити, що у священика не така свідомість і він так не образив би людину.
З якими-то думками, з якою тривогою в серці жінка полетіла в далеке зарубіжжя… Замість того, щоб заспокоїти наболіле серце людини (ще й близької), яка недавно втратила сестру, люблячого чоловіка, – так жорстоко і необдумано її образили!
Треба усім нам чинити по-людяному, не принижувати почуття інших. Ми дякуємо Богу за Незалежність. Адже зараз можемо вільно приходити до храму, і за це нас ніхто не переслідує, можемо своєю рідною мовою прославляти Господа, маємо можливість виражати віру свою відкрито в молитвах, символах і творити тільки добро. Адже усі наші діла, навіть кожна завдана комусь непрощена кривда, кожний злочин, кожне непродумане слово підуть за нами у Вічність.
Не даваймо ж волі своєму "Я". Любімо людей, співчуваймо, щиро бажаймо усім добра – і життя стане раєм.
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
Залишити коментар