"Многая літа" — шановній ювілярціПоважний ювілей – 90-річчя від дня народження – зустріла 7 листопада ветеран педагогічної праці Ганна Іванівна Халамай із Велицька (на знімку).
Коріння родоводу ювілярки сягає аж Чернігівщини. Довелося жінці пережити Голодомор 1932-1933 років. 10-річною дівчинкою зазнала такого горя, що й до цих пір не може забути. Вижити вдалося лише завдяки склянці зерна, яку батько потай приносив додому із заготконтори, де працював. Збіжжя варили у 20-літровій каструлі, й це була їжа для всієї сім'ї із п'яти осіб – (батьки та три доньки). Так дотягли до тепла, а тоді уже можна було використовувати для приготування їжі різноманітні рослини: кропиву, лободу, цвіт акації, липове листя та ін. Інколи матір обмінювала одяг на харчі.
Зазнала родина лиха під час окупаційного режиму. Та минали літа. Згодом Ганнуся, єдина із трьох сестер, успішно закінчивши навчання у школі, вступила до Київського педагогічного інституту, по завершенню якого у 1946 році була направлена на роботу на Волинь у Велицьк. У цій сільській школі пропрацювала майже півсотні літ — аж до виходу на заслужений відпочинок.
Нелегко, як пригадує Ганна Іванівна, працювалося після війни. Школа була напівзруйнованою, підручників не вистачало. Писати доводилось на обгортковому папері. Та й школярі погано відвідували начальний заклад, особливо взимку, адже більшість із них не мали теплого взуття та одягу.
Не забували Ганну Іванівну на рідній Чернігівщині, звідки регулярно надходили листи від близьких. У той час на Сході і Півдні країни через сильну засуху панував голод. Мати Ганни Іванівни назбирала на колгоспному полі колосків у мішечок, аби мати хоч щось їсти. Її впіймали та посадили у тюрму на шість років, де вона через півроку і померла. Через невеликий проміжок часу покинув цей жорстокий світ й батько героїні. Довгий час Ганна Халамай підтримувала зв'язок із сестрами, допоки ті були живі. Нині ж не забувають рідну тітку племінники, частенько телефонують, цікавляться її життям.
У 1947 році жінка поєднала свою долю із місцевим парубком Степаном Халамаєм, котрий повернувся у рідне село із фашистської неволі. Побудували дім, народили трьох синів. На жаль, не довго раділа жінка своєму щастю – один за одним відійшли у Вічність чоловік та двоє старших синів. Тепер Ганна Іванівна мешкає разом із найменшим сином Василем та його сім'єю, тішиться 4 онуками і 3 правнуками.
Попри поважний вік, не забуває Ганна Халамай і рідну школу. Частенько навідується, аби розповісти учням про тяжкі роки війни, Голодомор.
За роки праці Ганна Іванівна заслужила шану та повагу серед людей. Тож у день ювілею все помешкання жінки потопало у квітах і подарунках. З самісінького ранку поспішили привітати ювілярку Велицький сільський голова Валерій Киричук, директор школи Віталій Гарбарук з учителями та учнями, завклубом Лариса Дембіцька.
Продовжилось святкування в стінах старої школи, де спеціально для Ганни Іванівни було накрито святковий стіл, посередині якого розмістили великий торт із символічною цифрою "90".
Колишня учениця, вчитель історії місцевої школи, голова ветеранської організації Велицької сільради Галина Бедрунь повідала присутнім, яких зібралося чимало, про життєвий шлях ювілярки. За великий трудовий педагогічний шлях, активну громадянську позицію, участь у вихованні підростаючого покоління та з нагоди 90-річчя ветерану педагогічної праці Ганні Халамай було вручено Почесну грамоту райдержадміністрації.
Того дня гарні теплі слова на адресу ювілярки линули від колег та колишніх учнів, багато з яких приїхали навіть з інших міст, аби привітати свою вчительку. Завершилося святкування врочистим співом "Многая літа" у виконанні усіх присутніх. Після цього Ганну Іванівну з величезним оберемком квітів відвезли додому, де на неї чекали рідні, щоб продовжити святкування.
Тож нехай же доля дарує шановній Ганні Іванівні ще багато щасливих літ, адже вона цього дійсно заслужила!
Валентина ОСТАПЧУК.
Залишити коментар