Велика Українка"Я хотіла б, щоб усі українці були
орлами!
Усі мої думки тобі, народе
вільний, і пісня
Cерця, музика душі тобі!"
(О. Кобилянська).
27 листопада минає 150 років від народження Ольги Юліанівни Кобилянської.
Класик української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття, гірська Орлиця рідного слова, сучасниця І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського побачила світ у далекому Карпатському закутку Північної Буковини в містечку Гура-Гумора (тепер Румунія) 27 листопада 1863 р. в родині дрібного службовця. Розкішна природа цього краю наклала на її душу незатертий слід, наповнила вічно живою красою, спонукала до творчості. Згодом зійшла з Карпатських вершин на буковинські доли, осягнула своїм проникливим зором весь простір рідної Вітчизни – і над Прутом, і над Дніпром, відчула себе дочкою всієї української землі. Поступово прийняла в своє серце її біль, страждання і надії, полюбила всіма фібрами душі.
До свого визнання вона пройшла тернистий шлях, сповнений наполегливої праці і, маючи незакінчену середню освіту, стала однією з найосвіченіших жінок свого часу. Долаючи зневіру, письменниця самотужки шукала стежки до свого знедоленого люду, щоб виразити його прагнення і сподівання. Художні здобутки її творів засвідчили європейський рівень української літератури. Це був подвиг високого духу. Ось її думки: "Пишучи що-будь, довше чи коротше, я лише одне мала в душі: Україну, ту велику, пишну, пригноблену, сковану Україну – її одну й нічо інше".
Для українського жіноцтва ім'я Ольги Кобилянської пов'язане не лише з найбільшими класиками нашого письменства. Ця поетка "майбутньої людини", що всю свою творчість спрямувала на боротьбу за обнову людських душ з лабетів тупої буденщини для добра свого народу, в центрі поставила – жінку, з її змаганням до визволення, з її подивом до високого етичного й культурного рівня своєї особистості.
В українську літературу сміливо ввійшла жінка-інтелігентка, сильна, освічена, духовно багата, горда, гідна поваги, вихована і вишукана – українка. Її називали однією з найкращих представниць творчого жіноцтва всієї Слов'янщини. Але ця "царівна української літератури", може, ніколи б не стала українською письменницею, якби не знайомство з відомою письменницею Галичини Наталією Кобринською і громадською діячкою Софією Окуневською, що мали вирішальний вплив на думки Кобилянської та на творення її світогляду. Вона по праву належить до українського жіночого руху.
За наполяганням і великим старанням Ольги Кобилянської виникла перша жіноча організація Буковини "Товариство руських жінок на Буковині". Тут, в Чернівцях, вона входить в коло прогресивної інтелігенції, пише працю "Рівноправність жінок", нарис "Жіноча вистава в Чикаго", бере участь в альманасі "Наша доля", журналах "Народ", "Зоря", робить доповідь "Дещо про ідею жіночого руху".
Окрім цього, активно пише повісті і оповідання. Найвідоміші з них: "Людина", "Він і вона", "Царівна", "Що я любив", "Ніоба", "Некультурна", "Природа", "У неділю рано зілля копала", "Земля" і багато інших, в яких відтворила глибинні процеси соціального і суспільного буття, виробила модерну неоромантично-символістську стилістику з розкриттям психологічного стану людини.
У 1926-1929 р. р. у Харкові вийшло дев'ятитомне зібрання творів письменниці. Екранізовані твори: "Земля", "В неділю рано зілля копала", "Царівна".
Померла письменниця 21 березня 1942 року в Чернівцях, там і похована. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови. Хоронили її під спів пісні братів Лепких "Чуєш, брате мій".
В Чернівцях є музей, меморіальна дошка, театр імені Ольги Кобилянської, вулиці у містах Буковини. Її творчість високо оцінили як сучасники, так і наступники: Олександр Олесь, Андрій Малишко, Павло Тичина та інші. Нам залишила заповіт: "Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла, і золотої нитки не згубіть".
Антоніна ГЛАДУН,
член Ковельської філії
"Союзу Українок".
с. Радошин.
Залишити коментар