Доля— Доню, ти куди? Знову до Миколи? Та що ти в ньому знайшла? Він же зовсім негарний. Ти подивись на Сашка, який красень, як тебе кохає!
— Та що Ви, мамо, розумієте! Гарнішого Миколи немає в світі.
Люба зіскочила зі сходинок ганку і зникла у квітучому зеленому саду. А ось і місце, де має чекати Микола. Він нечутно вийшов із зелених шат і вхопив її в обійми. Вони взялися за руки і йшли знайомою стежиною, а навкруги вирувала весна.
Цвів бузок і п'янив своїми пахощами, виспівували пташки. І в серці дівчини теж вирувала весна, в ній все співало від щастя і народжувалося щось нове, досі не звідане. Їй так хотілось, щоб Микола почув її серце, яке мало не вискакувало із грудей і кричало: "Я тебе кохаю!".
Але він ішов і спокійно про щось розповідав. Про що — вона не чула. Вони зупинились біля молодої берізки, де часто проводили довгі вечори.
— Колю, як ти думаєш: справжнє кохання приходить тільки один раз?
— Не знаю.
– Мені чомусь здається, що ти мене не кохаєш. Ти вже когось кохав?
— Так. Це було раніше. Я кохав дівчину, а вона вийшла заміж за мого друга, з яким ми разом навчались в технікумі. Любочко, ти не думай, я ще зможу тебе покохати.
— Ні, іди, Колю...
...І знову весна, від тієї — вже десята. Берізка виросла високою. Яскраве Сонце ніжно голубить її своїм промінням.
Віддалік, біля куща бузку, чоловік радісно бавиться з сином та донечкою. А під берізкою стоїть жінка. Зелені віти легенько торкаються її обличчя. Вітер грається золотавим, довгим волоссям, яке розсипається по тонкому стрункому, немов у дівчини, стану.
Вона дивиться на знайомі до болю стежини, вдихає пахощі берізки та бузку і загадково вдивляється у далечінь, ніби хоче залишити тут свій біль і тугу за тим, чого вже ніколи не повернути.
— Мамо, мамо! Пішли до татка!
Люба повернулася, а діти побігли назустріч ставному, красивому чоловікові, який сам уже йшов до них із щасливою посмішкою.
Сашко підійшов до дружини, ніжно обійняв її за плечі і мовив:
— Любочко, як же я тебе кохаю!
Її великі зелені очі світились щастям, а на серці було радісно і затишно.
Віра СЕМЕНІЙ.
Залишити коментар