Дороги долі Миколи Кравчука7 липня в тісному сімейному колі відзначить 75-ий рік від дня народження ветеран праці Микола Миронович Кравчук. Він належить до тих людей, від яких віє мудрістю, сердечністю, теплом. І нині його очі сяють допитливістю, а душа сповнена юнацького запалу.
Нелегкий трудовий шлях пройшов Микола Миронович, немало випробувань випало на його долю. Не раз доводилося у житті братись за нову справу, вчитися в інших.
Народився він в селі Квітневому Рожищенського району у незаможній селянській родині. Змалку не раював у розкошах, оскільки матері самій доводилось утримувати родину. Ледве зводили кінці з кінцями. Тож Миколі з дитинства судилось пастушити, орати, сіяти, жнивувати. Довелося працювати і колгоспі. Одного року на зароблені трудодні навіть отримав більше 4 центнерів зерна та понад 600 рублів.
Як і всі ровесники, прагнув здобути освіту. У 1953 році збулася його мрія: він став студентом Ковельського медичного училища. Розсудливий, врівноважений, відзначався відповідальним ставленням до навчання.
Здобувши в 1956 році диплом, був направлений на роботу завідуючим фельдшерським пунктом у село Підріжжя Ковельського району. Ініціативний, комунікабельний фахівець швидко завоював авторитет в односельчан, керівників тодішнього колгоспу. Знайшов своє покликання, сповна розкрились крила його організаторського хисту, згодом був нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров’я».
Постійно відчував надійну підтримку своєї половинки Єви Федосіївни, з якою одружився в 1957 році. Працюючи в цьому селі акушеркою, вона, як і чоловік, залишила добру згадку про себе, прийнявши від сільських жінок більше 400 пологів.
Тривалий час Микола Миронович обирався секретарем партійних осередків тодішніх колгоспів — підрізького «Волинь» і старокошарівського «Росія», професійно підходив до виконання нелегких громадських обов’язків.
У 1976 році його було призначено інструктором районного виконавчого комітету. Відтоді почав швидко підніматись службовою драбиною. З успіхом став керувати Ковельським сироробним заводом, який очолював з 1979 по 1984 рік. При ньому підприємство зазнало реконструкції, було збудовано виробничий корпус, дитячий садок і житловий будинок. Завод технічно оновлювався, поступово старе обладнання замінювалося більш сучасним, переважно імпортним.
Помітним залишився внесок М. Кравчука в діяльність й Ковельського заводу сільгоспмашин, коли він керував на цьому флагмані індустрії міста відділом кадрів. Затим у 1989 році перейшов на роботу в Люблинецький завод будівельних матеріалів на посаду начальника відділу збуту. Аж до виходу на пенсію в 2004 році директорував у міському парку культури і відпочинку імені Лесі Українки.
– Протягом усього трудового шляху, – говорить Микола Миронович, – я зустрічав багато хороших людей. Без їх підтримки не обходився. Разом з тим старався не заглядати запопадливо у вічі високих чинів.
Спокійне життя не для нього. Цілими днями весною, влітку, восени він клопочеться на дачній ділянці, що в садівничому масиві «Білий налив». Упродовж кількох років навіть обирався головою його правління.
Пишається ветеран своїм сином Олександром, який після закінчення Волинського технічного університету обійняв відповідальну посаду на Луцькому підприємстві «Волиньзернопродукт». На жаль, старший син Вадим рано пішов з життя. Зате тішать серця дідуся і бабусі онучка Оксанка, яка проживає в місті Зеленодольську у Татарстані Російської Федерації й онук Антон, котрий після закінчення Луцького технічного університету теж працює разом з батьком.
Колеги, родина вітають Миколу Мироновича з поважними ювілеєм, бажають йому доброго здоров’я, щастя, родинних гараздів!
Гнат ОЛЬХОВИЧ.
Залишити коментар