Я особисто щороку звітуюся перед громадою, як це роблять і деякі мої колеги по фракції "ВО "Батьківщина" в районній раді. У 2012 році були спроби наслідувати наш приклад від деяких провладних та опозиційних сил в районній раді. Але, на жаль, його не було підтримано більшістю депутатів. На виконання власних обіцянок, даних виборцям минулого року: ("підвищення активності депутатів різного рівня"), я і вирішив написати цю статтю.
За результатами роботи останньої сесії районної ради, яка відбулася 27 грудня 2013 року, було прийнято рішення №28/5, де, зокрема зазначено: «Звіт голови районної ради Якубука П. Г. взяти до відома». Цим же рішенням нам, депутатам районної ради, рекомендовано в місячний термін відзвітуватися перед виборцями відповідних виборчих округів про свою роботу та поінформувати районну раду.
Аналогічні рекомендації приймаються щорічно не тільки в стінах Ковельської районної ради. Але от відшукати звіт депутата місцевої ради досить нелегка справа. За таких обставин виникає логічне запитання: або депутат не бажає звітувати, або йому немає про що говорити зі своїми виборцями?
Існують об'єктивні та суб'єктивні чинники складової нинішньої ситуації зі звітністю. До першої я відніс би половину районних депутатів, обраних по мажоритарних округах, які не мають, можливо, досвіду публічного виступу. Їм мали б допомогти представники тих політичних партій, навколо яких сформовані фракції.
Громадяни обирають депутатів до ради, щоб саме ці обрані представники приймали рішення в інтересах цієї ж громади, яка надала їм мандат довіри. Депутатів обирають люди, і саме вони мають право запитати у них: "А що ви зробили для нас?".
Проводячи зустрічі та прийоми, я неодноразово стикаюся з проблемою необізнаності виборців: хто є депутатом районної ради, хто закріплений за населеним пунктом? Виборці ж бо, хоч і голосують на виборах за конкретних кандидатів, більшість з них в очі не бачила тих, кого обирали. "Народ не питає, то й відповідати нема необхідності", – переконані деякі з депутатів. Але брак політичної активності мають компенсувати самі представники депутатського корпусу. До депутатства ніхто за руку не тягнув. Хтось "ішов", бо це престижно, когось попросило начальство, дехто плекає надію на кар'єрний зріст, хтось хотів прихопити землі...
Засвідчую свою повагу перед колегами минулого, п'ятого скликання, Малишевським, Коротинським, Ципящуком, які добровільно відмовилися від депутатського мандата. І не розумію своїх колишніх колег по фракції, котрі за критику своєї пасивності на сторінках газети шантажем та погрозами судом заставляють вибачатися (тільки подумайте!) своїх виборців. Існує юридична практика Пленуму суду з питання образи депутата. Там зазначено, що депутат, який отримав свій мандат добровільно, без примусу, має рівноцінно ставитися як до хвалебних од, так і до критики.
Суб'єктивна складова депутатського мовчання-ховання лежить на представниках тих політичних сил, що уже декілька років формують вертикаль влади і які мають багаторічний досвід посадовця. Додавши представницький мандат, вони мали б показувати приклад своєї активності. Я хотів би скористатися досвідом цих колег і краще знати, як потрібно проводити прийом громадян, брати участь у благодійних акціях, давати публічну оцінку сучасного становища сільського жителя тощо. Надіюсь, що за результатами мого публічного звернення активність перелічених та усіх без винятку колег-депутатів підвищиться. Свою оцінку фактичному ігноруванню рішення ради повинен дати й голова районної ради Якубук П. Г. через звіт своїх заступників.
У квітні минулого року народні депутати України «провалили» законопроект, відповідно до якого парламентські партії повинні були звітувати за виконання своїх передвиборних та партійних програм. Ця подія у стінах парламенту залишилась практично непоміченою. До того ж, Закон про статус депутата Верховної Ради України не зобов'язує останніх подавати звіт своїм виборцям. Тож, виходить, якщо майбутній кандидат в депутати щось там і обіцяв своїм виборцям, то відповідальності з нього – як "з гуся вода". Можливо, саме з цієї причини в сесійній залі ніколи не було народних депутатів. Та й обласні, за рідким винятком, ігнорують районну раду.
У своїй публікації на сторінках газети "Вісті Ковельщини" під заголовком "Чи потрібна українським чиновникам держава Україна?" я прогнозував: "Присутність "підвладних" депутатів та з числа чиновників знівелювала роль представницької влади на місцях... Через нашу байдужість до влади приходять не професіонали: люди знаючі, вміючі і з "вогником" в душі, а ті, хто прагне власного добробуту будь-якою ціною, щоб сконцентрувати усю владу (виконавчу і представницьку) в одних руках".
Тема реформи органів місцевого самоврядування з метою підняття політичної активності дуже актуальна сьогодні. Лунають виступи, друкуються статті і цілі книги. На мою думку, проблема, порушена в цій статті, не додає авторитету депутатству Ковельського району. Проблемами реформування місцевого самоврядування на основі власного досвіду я постараюся поділитися зі своїми виборцями трохи згодом.
Обов'язок кожного депутата – прозвітувати перед виборцями мінімум раз на рік, як того вимагає Закон. Відповідно до діючого українського законодавства, на відміну від депутатів Верховної Ради України, обранці місцевої ради є відповідальними перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітні (частина 3 статті 11 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад"). Відповідно до статті 16 цього ж Закону депутат місцевої ради періодично, але не рідше одного разу на рік, зобов'язаний звітувати про свою роботу перед виборцями відповідного виборчого округу, об'єднаннями громадян.
Анатолій КОРНІЙЧУК,
депутат Ковельської районної ради (фракція «ВО «Батьківщина»).
Залишити коментар