Сподіваюся, не потрібно особливо пояснювати, що означає вираз "мамин синочок". Всім добре відомо, що так називають дітей, підлітків, юнаків і навіть дорослих чоловіків - плаксивих, нерішучих, боязливих, безвольних, які не можуть чи бояться зробити або вирішити щось самостійно, без сторонньої допомоги і особливо – без мами. Адже в нашому понятті "справжній" чоловік – це сильна, самостійна, вольова особистість, захисник, годувальник сім'ї, рішучий, впевнений у тому, що він робить все для користі, в першу чергу, своєї сім'ї, родини, потім свого оточення і блага держави. Так було задумано природою та Вищими Силами Всесвіту у процесі виникнення та утвердження людини на Землі як Хазяїна.
Відхилення від цих правил і норм поведінки вважається патологією і є наслідком не хвороби, а неправильного виховання хлопчиків у сім'ї, школі, суспільстві. У психології ця патологія має назву інфантилізм, тобто залежність сина чи дочки (у більшості випадків – сина) від батьків, невміння самостійно приймати рішення, страх та нерішучість перед життєвими проблемами.
Існують різні варіанти виникнення таких крайнощів, коли вже дорослий чоловік може поводитись, як дитина. Таке буває, коли мала місце надмірна опіка матері над сином ще з дитинства, у підлітковому віці, юності, та й далі мама ніяк не може відпустити синочка у доросле життя, прив'язавши його до своєї "спідниці", слідкуючи за кожним кроком, постійно контролюючи та повчаючи.
Інший варіант виникнення проявів інфантилізму може бути у тих чоловіків, яких в дитинстві ображали, принижували, обзивали, суворо карали за найменший непослух, коли батьки самі вибирали друзів для свого сина та не дозволяли самостійно виявляти ініціативу.
Такі прояви батьківської "любові" закарбовуються в дитячій пам'яті і призводять до пригнічення або втрати вольових якостей. Як наслідок, така дитина, ставши дорослою, не буде здатна до якихось важливих рішучих дій або вчинків самостійно.
Чоловіки-інфанти в більшості випадків відзначаються незрілістю емоційно-вольової сфери: погано контролюють емоції, неадекватно оцінюють себе та інших, нездатні нести відповідальність за свої вчинки, у них занижена самокритичність, у декого завищена самооцінка, підвищена потреба у турботі з боку інших людей, підвищена підпорядкованість зовнішньому впливові.
Хоча "мамині синочки" в процесі дорослішання кожний по-своєму набираються вищеперерахованих комплексів, проте їх доросле життя може скластися цілком нормально. Вони визначають собі загальнозначущу мету, вчасно і старанно досягають її загальносхвалюва-ними засобами, коли все буде так, як планувалось, як задумалось, без особливих перешкод і проблем.
Але не у всіх виходить так, як задумано. Досягнувши якихось вершин, але натикнувшись на перепони, "синочки" далі не підуть, бо не мають власної життєвої позиції, не вміють відстоювати свою точку зору, не здатні порівнювати і аналізувати вимоги, норми, правила.
Прояви інфантилізму можна подолати, бо це не хвороба, а наслідки виховання. Це явище більш схоже на хворобливий стан самих батьків, засліплених любов'ю та надмірною опікою своїх чад. Якщо батьки або інші особи, зайняті вихованням дитини, вчасно схаменуться і почнуть адекватно сприймати її не як "лялю", а як особистість та добре подумають, проаналізують, як їхнє чадо має жити в людському оточенні далі самостійно, без постійної опіки та контролю, то всього того, що було сказано з цього приводу, не станеться.
В іншому випадку дорослий чоловік так і залишиться безпомічною дитиною, не здатним самостійно вирішувати вже дорослі проблеми, обвинувачуючи у всіх своїх бідах і невдачах оточуючих, але тільки не себе. Таким чоловікам, зазвичай, важко вдається створити нормальну сім'ю (бувають винятки, коли дружина візьме на себе роль мами) та виховувати своїх дітей.
Багато таких чоловіків так і залишаються нереалізованими особистостями, які багато всього хотіли досягти, але не змогли відірватись від маминої "спідниці".
Отож, шановні батьки і особливо – люблячі матусі! Добре придивіться до своїх ще маленьких синочків та не засліплюйте очі надмірною любов'ю або надмірною суворістю. Любіть їх так, щоб не зашкодити. Подумайте, яким ви хочете бачити свого сина у майбутньому: чи буде він для вас опорою, а чи навпаки – ви залишитесь для нього опорою назавжди. Подумайте, кого ви хочете виховати: справжнього майбутнього чоловіка, самостійну особистість, здатну завжди дати собі раду, чи безвольну, нерішучу "лялечку"?
Допомогу батькам у вирішенні цього питання можуть надати кваліфіковані педагогічні працівники – вихователі, вчителі, психологи.
Головне – вчасно помітити ненормальну поведінку та ставлення батьків до своїх дітей, "вловити" навіть незначні комплекси у дитини, щоб не втратити час.
Вікторія ФЕДОРУК,
практикуючий психолог.
Залишити коментар